Основою стійкого росту та фінансової стабільності кожної організації виступає їх власний капітал. Основним джерелом де зберігається та систематизується необхідна інформація є бухгалтерський облік. Питання обліку та відображення в звітності власного капіталу на сучасному етапі розвитку ринкової економіки відносяться до найбільш важливих економічних проблем, дозволяючи внутрішнім і зовнішнім користувачам бухгалтерської звітності визначити фінансові можливості підприємства на короткостроковий період та довгострокову перспективу [1]. Ця проблема пов’язана з відсутністю чіткого механізму облікового забезпечення управління власним капіталом підприємства. На сьогодні підприємства аграрного сектору економіки перебувають у групі ризику, що спричинено залежністю результатів діяльності від природніх умов.
Резервний капітал фактично є запасним фінансовим джерелом, що створюється як гарантія безперебійної роботи товариства і дотримання інтересів третіх осіб. Чим більший резервний капітал, тим більшу можливість маневру одержує керівництво підприємства при подоланні збитків [2]. Тому для усіх сільськогосподарських підприємств, не залежно від їх виду, доцільно формувати резервний капітал.
Проте на сьогодні формування резервного капіталу підприємства має більш теоретичний характер ніж практичний, що є методологічною проблемою бухгалтерського обліку резервного капіталу. Тому необхідно теоретичну частину формування резервного капіталу підтверджувати практичними діями. Навіть за умови реального а не фіктивного формування резервного капіталу сума грошових коштів, що його забезпечує, вивільнена з обороту та не приносить економічних вигід. В зв’язку з цим слід розміщати резервний капітал підприємства на окремому депозитному рахунку на договірних основах (з можливістю дострокового отримання депозитного вкладу), шляхом перерахування належної суми з кредиту рахунку 311 на дебет рахунку 313 (поточний депозитний вклад) або дебет рахунку 18 (довгостроковий депозит), який має бути недоторканим до моменту настання певної події з метою подолання наслідків якої створювався капітал. В такому випадку резервний капітал буде не тільки фактично зарезервованим, але й зможе приносити додаткові надходження на підприємство у вигляді відсотків за депозитом. При цьому поповнення резервного капіталу за рахунок прибутку підприємства відображається за дебетом рахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» та кредитом 43 «Резервний капітал» [3].
Отже, належне облікове забезпечення управління власним капіталом в частині його резервної складової сприятиме формуванню інформаційного простору, що якісно впливатиме на прийняття ефективних та вчасних управлінських рішень.
Список використаних джерел:
1. Боднарчук А. В. Сутність власного капіталу як об’єкта обліку та аналізу / А. В. Боднарчук // Ефективна економіка. – 2013. – №8 : [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2234
2. Левченко О.П. Вплив структури власного капіталу при формуванні облікової політики в частині обліку власного капіталу акціонерного підприємства / О.П.Левченко : [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal//soc_gum/znptdau/ 2012_2_6/18-6-10.pdf
3. Коваль Л.В. Резервний капітал як внутрішній страховий фонд підприємства: формування та облік / Л.В. Коваль // Економічні науки. Серія “Економіка та менеджмент”: збірник наукових праць. Луцький національний технічний університет. – Випуск 9 (34). Частина 2. Редкол.: відп. ред. д.е.н., професор Герасимчук З.В. – Луцьк, 2012. – С.193-198.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter