Особи похилого віку вважаються вразливою категорією населення у нашій країні. На жаль, не усі громадяни, які перебувають на життєвому етапі старіння, мають належний рівень життя. Деякі з них потребують фінансової допомоги, соціального захисту, нормальних умов проживання та інших базових потреб. Проте, зосереджуючись на матеріальному аспекті, потреби осіб похилого віку в комунікації та приналежності залишаються поза увагою. У цьому періоді, люди зазнають змін у своєму житті: фізіологічних – їхнє тіло змінюється, органи знижують ефективність роботи; психологічних – їхня пам’ять та розумова активність погіршуються, з’являється агресивність у поведінці; соціальних – вони можуть потерпати від ейджизму, смерті близьких людей, втрати професійної діяльності, конфлікту поколінь, залежності від рідних, тощо. Через вплив таких змін, особа похилого віку може втрачати соціальні контакти, що є умовою для розвитку депресії, тривожності, відчуття самотності, відчуження цієї людини.
У публікації маємо на меті визначити важливість потреби у міжособистісному спілкуванні для осіб похилого віку.
Похилий вік – емоційний період, епоха підбиття підсумків, час передачі досвіду та наставництва. Однак це і період втрат, проблем, хвороб, нових переживань. На жаль, не усі люди похилого віку психологічно готові до негативних моментів. Для них також можуть бути характерними тривожність, невротична депресія, фрустрація, астенія, вегетативні порушення, що спричиняє поступову ізоляцію від суспільства. Проте, не слід негативно сприймати цей період, адже є речі, які здатні покращувати рівень життя та добробуту осіб похилого віку. У цей час свого життя вони потребують поруч близьких людей, які зможуть надати підтримку, турботу та розуміння. Якісні зв’язки, контакти, комунікація зумовлюють життєдіяльність осіб похилого віку. Вони покращують фізичне здоров’я, позитивно впливають на емоційний та інтелектуальний стан, здійснюють психологічні зміни і впливають на рівень життя в цілому. Тож, міжособистісне спілкування відіграє важливу роль для осіб похилого віку.
На ролі спілкування серед інших соціально-психологічних чинників у пізньому віці наголошував А. Бандура. Зокрема, він уважав, що негативні настанови, шаблони щодо старості сприяють виникненню в осіб цього віку негативного ставлення до себе, зосередженості на помилках, що відображається на всій системі їхньої життєдіяльності, на їхній мотивації досягнень. Подолати такі настанови можна в процесі міжособистісного спілкування [1, с. 137].
Особам похилого віку значно важче підтримувати соціальні контакти, ніж тим, хто перебуває у молодшому віці. На жаль, у цей період існує ризик смерті або хвороби партнера / близьких друзів, діти та внуки стають незалежними, втрата роботи, відповідно і колег. Через це люди похилого віку можуть відчувати себе непотрібними, самотніми. Вони можуть самоізольовуватись, відчужуватись або поступово віддалятися від близьких, які прагнуть допомогти.
Особистісне відчуження людей похилого віку розглядається як складний процес поступового руйнування соціально-психологічних контактів між особистістю й оточуючим її соціумом, що супроводжується підвищеною тривожністю й переживанням самотності, соціальною дистантністю, низькою самооцінкою і схильністю до самозвинувачення, проблемами в міжособистісному спілкуванні, внутрішньоособистісним конфліктом між усвідомленням своєї ізольованості, недовірою, очікуванням негативного ставлення до себе з боку інших людей і потребою в опорі, захисті й соціальній підтримці [2, с. 274].
Отже, незважаючи на те, що людям похилого віку притаманна складність у спілкуванні з іншими, міжособистісні комунікації все ж є однією з найважливіших потреб цього періоду. Якщо вона не буде належним чином задовольнятися, це може призвести до негативних наслідків. Особа похилого віку втратить цікавість до життя і віддалиться від близьких людей та суспільства загалом. Це може спричинити захворювання, а пізніше – смерть. Розуміння важливості потреби літніх людей в міжособистісному спілкуванні покращує організацію роботи з ними та підвищує її ефективність, що забезпечує підбір оптимальних форм і методів фахівцем, спрямованих на покращення міжособистісного спілкування осіб похилого віку. Саме цей напрям роботи вбачаємо як перспективу наших подальших досліджень.
Список літератури:
1. Коваленко О. Г., Міжособистісне спілкування осіб похилого віку : психологічні аспекти : монографія. К.: Інститут обдарованої дитини, 2015 456 с.
2. Подорожний В.Г. Соціально-психологічна структура особистісного відчуження людей похилого віку. Соціальна психологія. Юридична психологія. 2020. №19. С. 271-277.
________________________
Науковий керівник: Степаненко Вікторія Іванівна, доктор педагогічних наук, Волинський національний університет імені Лесі Українки
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter