В психології другої половини ХХ-го століття поява біохакінгу, бодіхакінгу та нейрохакінгу відкриває новий шлях до самопокращення ментального здоров’я людини в умовах керованої самодопомоги. Це явище в ХХ–ХХІ столітті має місце не лише в психології, але і в клінічній та профілактичній медицині та фармакології.
Ми можемо спостерігати трансформацію моделі клієнта (пацієнта) в рамках терапевтичного ставлення до автономного суб’єкта, як такого, що не бачить потреби у виконанні протокольних вимог терапії. Можемо стверджувати, що це стало результатом розвитку психомедичної раціональності. Модель автономного пацієнта стала об’єктом вимог відкритого суспільства, зокрема, соціально-медична вимога надання жінкам права на аборт.
Важливим моментом в запропонованому автором підході є погляд на психологічне та соматичне старіння людини як на набір свідомих і несвідомих помилок, що накопичуються впродовж всього життя. Для вирішення та ефективного усунення цих помилок існує біохакінг поряд з усталеним напрямом схематерапії. Таким чином, біохакінг стає інструментом вирішення помилкових установок людини, яка переживає стан хвороби, та недопущення спричинення нових. Такий набір вимог може бути охарактеризований як нагальна потреба самопокращення особистості. Самопокращення людини – це такий спосіб роботи з розумом та тілом, при якому допомога експерта є обмеженою або непотрібною. Це з необхідністю формує нове уявлення про те, чим є психосоматичний розлад, та створює нові біомедичні, психологічні і технологічні методи роботи з ним.
Однією з таких форм самопокращення є біохакінг як спосіб оптимізації здоров’я, діяльності та довголіття людини. Якщо спочатку його вияви набували субкультурних форм (наприклад, альтернативна медицина), то згодом його інституалізація у вигляді громадянських лабораторій, інституту підтримки на рівних та інших форм психологічної і медичної підтримки була прийнята науковою спільнотою.
Форми самопокращення ментального здоров’я та тіла людини відбуваються також через турботу про стратегії харчової поведінки (перевірка інгредієнтів продукту, доцільність обрання дієти, підтримка виробників, що виробляють харчові продукти екологічно), щоденні фізичні практики (ходьба, біг, йога, фітнес), практики усвідомленності (контроль дихання, сну, розмірена активність) та практики, що традиційно належали до поля позитивної психології, такі як свідоме створення почуття вдячності, радості та щастя. Важливою рисою біохакінгу є те, що результативність застосовуваних практик вимірюється технічними засобами, що дозволяє в біохакінгу мережевим шляхом проводити порівняння результатів своїх експериментів (відстежувати кількість пройдених кроків, частоту серцевих скорочень, якість сну) та поширювати результати та методи використання практик в офіційній та громадянській науці.
В межах поняття біохакінгу можуть використовуватись також такі визначення як нейрохакінг та бодіхакінг. Нейрохакер, як той, хто практикує нейрохакінг, спеціалізується на використанні ноотропів, біологічно активних добавок та інших біотехнологічних засобів, що модифікують роботу мозку людини, заради якісного і кількісного підвищення рівню когнітивних здібностей та покращення стану ментального здоров’я. Серед таких факторів, на які може впливати людина шляхом самопокращення, є увага, уява, пам’ять, воля та якість емоційного стану. Результати такої роботи виявляються самодіагностикою стану людини. [2, с. 310]
Самодіагностика, як і продукування нових методик сампокращення людського тіла та розуму на технологічній базі, характеризує бодіхакінг. Його вирізняє пріоритизація роботи саме над соматикою, що, з точки зору бодіхакера, в перспективі також призводить до кращого загального самопочуття та, як результат, самопокращення ментального здоров’я особистості [1, с. 4].
Однією з головних проблем бодіхакінгу виступає проблема смерті. Людина відчуває непереборний страх смерті внаслідок конфлікту між її бажанням самозбереження та усвідомленням неминучості смерті. Щоб впоратися з таким парадоксом, що провокує екзистенційну тривогу, люди розробили дві стратегії буфера тривоги: культурний світогляд (тобто створений людьми світський або релігійний символічний всесвіт) та прагнення до самопокращення. Таким чином, друга стратегія, яка визначає бодіхакінг, може допомогти людям захистити себе від тривоги смерті стратегією буферизації тривоги.
Іншим питанням бодіхакінгу виступає підтримання життєдіяльності людського організму через вплив на процеси, які лежать в основі гомеостазу. Техніки модифікації поведінки, такі як йога та практики сконцентрованості, прагнуть збалансувати фізіологічну рівновагу – гомеостаз. Гомеостаз є основною потребою виживання та має вирішальне значення для фізичної цілісності організму. Це баланс між висхідними фізіологічними механізмами та низхідними психологічними механізмами, що й забезпечують гомеостаз і керують діями людини. Ідея біохакінгу полягає в тому, що цей баланс між фізіологією та психологією можна «тренувати», навчивши мозок справлятися, наприклад, з впливом холоду. Системи мозку для реакції на холод та системи мозку для підтримки гомеостазу утворюють складну ієрархію. Анатомічні області в примітивному стовбурі мозку (середній мозок, міст) і гіпоталамус утворюють гомеостатичну мережу. Ця мережа створює інформацію про поточний фізіологічний стан організму. Регуляторні процеси викликають фізіологічні зміни на периферії через нервову систему. Репрезентація також генерує базові емоційні реакції на фізіологічні зміни – «холод неприємний» – які викликають дії – «Мені потрібно вживати рідину в приміщенні». Наприклад, коли людина піддається впливу холоду, відбуваються мозкові процеси, що ініціюють зміни в реакціях тіла. Це, зокрема, зменшення притоку крові до кінцівок і активація глибоких м’язових груп для вироблення тепла. Ці зміни дозволяють тілу утримувати більше тепла й відбуваються автоматично без свідомого контролю. Гомеостаз підтримується, коли відцентрові органи («тіло») збирають сенсорні дані та передають їх до центру обробки («мозок»), який упорядковує та розставляє пріоритети цих даних, створюючи схеми дій. Потім ці директиви передаються органу, який їх виконує.
Інноваційним поглядом біохакінгу є розгляд старіння як такої проблеми, що вимагає найскорішого вирішення і в цьому аспекті на першому місці виступає бодіхакінг, оскільки людська свідомість потрапляє в пастку тіла, з якого не може вирватись. За своїм змістом біохакінг виступає як біопсихосоціальна концепція самопокращення фізичного та ментального здоров’я, що передбачає комплексне вирішення проблеми старіння людського тіла. З цієї причини в рамках біохакінгу розвиваються ідея біологічної та психологічної стійкості, що передбачає переформатування людської свідомості та тіла під умови середовища задля зменшення стресу та рівню тривоги, запобіганню депресії, поліпшення якості сну, що може сприяти оптимізації здоров’я та довголіттю.
В той же час, образ ідеального кіборга (в своєму біологічному, психологічному та соматичному вимірі), який запропонований в трансгуманістичному дискурсі та широко застосовується в біохакінгу, може мати згубний вплив на практичну реалізацію вирішення основних проблем біохакінгу. Дійсно, такої досконалості може бути неможливо досягти, і це може створити розрив між фактичним та ідеальним Я (тобто тим, якими ми хочемо бути) і/або тим, що «повинно» (тобто, як ми думаємо, що маємо бути). Нездатність заповнити розрив між реальним і ідеальним Я створює емоції, пов’язані з пригніченням (наприклад, незадоволення, смуток), а нездатність заповнити розрив між реальним і «потрібним» Я породжує емоції, пов’язані з хвилюванням (наприклад, тривога, страх). Крім того, з постійним розвитком технологій пристрої біохакінгу можуть швидко старіти, і соціальне порівняння може бути сприятливим лише для тих, хто має абсолютно нові біохакерські пристрої. Оскільки людина можна асоціювати з себе біохакерськими пристроями, це може викликати невгамовне незадоволення собою та нескінченні практики самовдосконалення, пов’язані щоразу з вищими ризиками для ментального та фізичного здоров’я [1, с. 3].
На підставі вищеописаного ми робимо висновок, що основоположні тенденції розвитку біохакінгу з усіма його розгалуженнями, такими як нейрохакінг та бодіхакінг, що виступають методами самопокращення ментального здоров’я та фізичного стану людини, є дієвими та дещо ідеалізованими, тому потребують додаткової уваги професійної психологічної спільноти, як зважаючи на можливості негативного їхнього впливу на ментальне здоров’я, так і на перспективи, що вони відкривають для розвитку можливостей коплексного самопокращення людини.
Список використаних джерел:
1.Giger J., Gaspar R. Look into future risks: A psychosocial theoretical framework for investigating the intention to practice body hacking. Human Behavior and Emerging Technologies, 2019. 306-316 p.
2.Nascimento S., Pereira G., and Ghezzi A. From citizen science to do it yourself science. Italy: Joint Research Centre, European Commission, 2014. 71 p.
________________________________________________
Науковий керівник: Маслянікова Ірина Вікторівна, кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психології, соціальної роботи та педагогіки, Навчально-наукового гуманітарного інституту Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter