З теорії менеджменту відомо, що якість управління підприємством та колективом безпосередньо залежить від управлінської компетентності, психологічних особливостей, авторитету керівника. Особливо гостро це питання стоїть для України, оскільки тривалість перехідного етапу розвитку економіки залежить саме від ефективності керівництва в економіці, політиці та соціальній сфері. Адже вирішальним структурним компонентом процесу управління є людський чинник, відтак знання – це важлива передумова ефективного управління її діяльністю, стосунками з іншими у сфері виробництва, а також утвердження гуманних відносин у суспільстві. Сучасний керівник за допомогою методів управління впливає на процес досягнення визначених організацією цілей на всіх його етапах – планування, організації, мотивації та контролю. Наявність окреслених тенденцій обумовлює актуальність теми.
Враховуючи актуальність теми нами визначена мета дослідження: проаналізувати психологічні особливості авторитету і влади керівника як невід’ємних складових ефективного управлінського впливу.
Узагальнення теоретичних джерел дозволяє стверджувати, що психологічний вплив – один із базових напрямів сучасної психології управління, що розуміється як спрямування цієї проблематики на розкриття механізмів, способів і методів управління підлеглими [1; 3; 5].
Психологічним підґрунтям авторитету керівника є його компетентність, діловитість, ділова коректність тощо. Значну роль при цьому відіграють значущість його посади і можливості, які вона відкриває.
За психологічним складником варто розрізняти три форми авторитету керівника: моральний, функціональний, формальний, а також є четвертий тип – сукупний [1]. Зупинимось на їх характеристиці детальніше:
- моральний авторитет становить світогляд особистості людини та властиві їй моральні якості. Підґрунтям до наявності морального авторитету є властивість носія, яка яскраво виражає його вихованість, стриманість, чутливість до потреб підлеглих, доброзичливість і ставлення до суспільства;
- функціональний авторитет формується, опираючись на професійну компетентність особистості людини, її різнопланові ділові якості, ставлення до власної професійної діяльності. Функціональний і моральний авторитет разом формують єдиний індивідуальний авторитет керівника;
- формальний авторитет (авторитет статусу) являє соціальне становище в якому людина перебуває на суспільних засадах. Найбільш значущими різновидами формального авторитету прийнято вважати саме посадовий авторитет керівника, характерними якостями якого є владне повноваження.
Інтеграція за всіма трьома формами авторитету призводить до створення справжнього сукупного авторитету особистості.
Одним із найпростіших і розповсюджених методів психологічного впливу керівника на підлеглих є спілкування. Сутність спілкування полягає в тому, що людина вже вміє це робити з дитинства. Адже в кожної людини є свої способи впливу на інших. Коли людина просувається по кар’єрних сходинках і займає керівні посади, процес спілкування ускладнюється. Тут керівнику слід навчитися краще розуміти різноманітні аспекти спілкування, навчитися використовувати його закони. Крім того, необхідно чітко усвідомлювати свої власні цілі, інтереси й можливості і доводити їх до колективу.
Як наголошує Н.О. Колінко, на практиці спілкування керівника з підлеглими найчастіше відбувається у субординаційній, службово-товариськеій та дружній формах [2, с.73].
Субординаційної форми спілкування дотримується керівник, призначений зверху. Він або не дуже вирізняється інтелектуальним рівнем, або, навпаки, тисне на всіх своїми інтелектуальними перевагами. Для цієї форми характерним є дотримання дистанції між керівником і підлеглими.
Службово-товариська форма спілкування відповідає встановленим службовим ролям і розмежуванню професійних повноважень. Таке спілкування керівника характеризується повагою до підлеглих, сприяє зміцненню корпоративної культури в організації. Завдяки цьому керівник забезпечує собі відповідний імідж і повагу у підлеглих.
За умови застосування дружньої форми спілкування відбувається «розмивання» відносин між керівником і підлеглими, втрачається контроль за виконанням професійних обов’язків, знижується ефективність діяльності організації.
На думку Л.М. Карамушки, психологічний характер впливу керівника має на меті зміну поведінки працівника. Коли керівник скаржиться на недостатню впливовість, він має на увазі, що його погляди, почуття, зауваження і пропозиції не завжди підтримують інші люди [3. С.85].
Отже, процес соціально-психологічного впливу пов’язаний із проблемою ефективного керівництва. Реальне визнання керівник здобуває в результаті добросовісної і наполегливої праці. Є і штучні прийоми здобуття авторитету, хоч насправді це – псевдоавторитет, який у науковій літературі розглядається як «авторитет» пригнічення (прагнення керівника демонстрацією переваги у правах, погроз скористатися владою, тримати підлеглих у постійній напрузі); «авторитет» резонерства (керівник вважає, що постійні повчальні бесіди посилюють його вплив на людей); «авторитет» педантизму (схильність керівника до суцільного контролю, дріб’язковості); «авторитет» підкупу (винагорода за працю безпосередньо залежить від особистих примх керівника, що породжує особисту відданість підлеглих керівникові); «авторитет» відстані (намагання керівника дистанціюватися від підлеглих, що, на його думку, має посилити вплив на них); «авторитет» доброти (неправильне розуміння сутності доброти до підлеглих за низької вимогливості); «авторитет» чванства (зверхність, роздута пихатість, надмірне захоплення владою) [4, с.132].
На нашу думку, не менш важливою складовою авторитету є довіра, повага інших людей до керівника, передумовою яких є переконаність у наявності в керівника заслуг, упевненість, що він діє професійно, наділений відчуттям емпатії до персоналу, виявляє щирість, порядність і водночас вимогливість у розв’язанні обраних завдань. За відсутності довіри всі дії керівника здаються непрофесійними, такими, що не заслуговують на увагу, їх піддають сумніву. Дії авторитетного керівника можуть здаватися правильними навіть тоді, коли вони з позиції моралі або професіоналізму небездоганні.
Підсумовуючи вищезазначене можемо зробити висновки, що загалом розгляд проблеми управлінського впливу керівника як прояв його влади та авторитету вказує на те, що нове бачення системи управління, розроблення оптимальних підходів до управлінської діяльності дедалі більше ґрунтується на визнанні пріоритету особистості та її ролі в управлінні. Саме особистісний чинник є тією психологічною компонентою, що вносить індивідуальне «забарвлення» в управлінську діяльність.
Список використаних джерел:
1. Чаплак Я.В. Психологічний вплив у науковій психології. Современные научные исследования и инновации. 2015. № 3. С. 10.
2. Колінко Н.О. Методи впливу як ефективний інструмент керівництва інноваційною діяльністю. Вісник Тернопільського національного економічного університету. 2013. Випуск 2. С. 71–80.
3. Технології роботи організаційних психологів: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл. та слухачів ін-тів післядиплом. освіти; за наук. ред. Л. М. Карамушки. К.: Фірма «ІНКОС». 2015. 366 с.
4. Ковальов А. Г. Колектив і соціально-психологічні проблеми керівництва. – М.: Політвидав. 2016. 275 с.
5. Джон Максвелл. 21 обязательное качество лидера. Мн.: ПОПУРРИ, 2004. 119 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter