Анотація. У тезах досліджено цифровий розрив як системну проблему оцінювання розвитку економічної цифровізації міжнародних ринків. Обґрунтовано, що домінування кількісних індикаторів не дозволяє адекватно відобразити асиметрію цифрового розвитку країн та спотворює результати міжкраїнових порівнянь. Запропоновано підхід до розширення методології оцінювання з урахуванням структурних і якісних характеристик цифрової трансформації.
Ключові слова: цифровий розрив, міжнародні ринки, цифрова трансформація, методологія оцінювання, глобальна економіка.
Вступ
Цифровізація економічних процесів дедалі більше визначає логіку функціонування міжнародних ринків, формуючи нові механізми створення вартості, обміну та конкуренції [6, с.12]. У результаті цифрові технології перетворюються на один із ключових факторів міжнародної конкурентоспроможності економік. Водночас глобальна цифрова трансформація характеризується суттєвою нерівномірністю, що зумовлює поглиблення цифрового розриву між країнами та регіонами [3, с.25]. Така нерівність ускладнює формування єдиного економічного простору та впливає на структуру міжнародних ринків.
У цьому контексті особливої актуальності набуває проблема адекватного оцінювання рівня економічної цифровізації міжнародних ринків. Існуючі підходи до вимірювання цифрового розвитку, як правило, ґрунтуються на стандартизованих показниках, що не завжди дозволяє відобразити реальні структурні відмінності цифрової трансформації країн [2, с.18]
Основна частина
У сучасній міжнародній економіці цифровий розрив варто розглядати не лише як проблему нерівного доступу до інтернету, цифрової інфраструктури чи технічних засобів зв’язку. Його зміст є значно ширшим, оскільки він охоплює також відмінності у здатності країн, підприємств і цілих секторів економіки ефективно використовувати цифрові технології у виробництві, торгівлі, управлінні, фінансових операціях та міжнародній взаємодії. Тобто сам факт наявності цифрових інструментів ще не означає повноцінної цифровізації економіки. Важливим є те, наскільки ці технології інтегровані в реальні економічні процеси та чи здатні вони підвищувати продуктивність, конкурентоспроможність і якість управлінських рішень. Саме тому країни мають різні можливості щодо включення у глобальні ланцюги створення вартості: одні активно використовують цифрові рішення для посилення своїх позицій на світових ринках, тоді як інші залишаються обмеженими у доступі до нових форм міжнародної торгівлі та економічної кооперації [4, с.41].
Однією з важливих методологічних проблем аналізу цифровізації є те, що більшість поширених міжнародних індексів зосереджуються переважно на формальних і кількісних характеристиках цифрового розвитку. Зазвичай до уваги беруться такі показники, як рівень підключення населення до інтернету, масштаби електронної комерції, кількість цифрових сервісів, поширення онлайн-платежів або інтенсивність використання окремих технологічних платформ [2, с.22]. Однак подібні параметри не завжди дозволяють зрозуміти, наскільки глибоко цифрові технології впливають на економічну систему. Наприклад, високий рівень доступу до інтернету може свідчити про технічну готовність країни до цифровізації, але не обов’язково означає ефективне використання цифрових інструментів у бізнесі, промисловості, державному управлінні чи міжнародній торгівлі. Через це кількісні індикатори часто демонструють лише зовнішній рівень цифрового розвитку, тоді як реальна економічна віддача від технологій може залишатися недостатньо врахованою. У наукових дослідженнях справедливо наголошується, що без оцінки результативності використання цифрових рішень неможливо повною мірою визначити їхній вплив на економічне зростання, продуктивність праці та структурну модернізацію економіки [5, с.37].
Особливого значення в цьому контексті набуває підприємницький аспект цифрового розриву. Для компаній цифровізація створює нові можливості виходу на міжнародні ринки, оскільки дає змогу використовувати онлайн-продажі, цифровий маркетинг, електронні платіжні системи, хмарні сервіси, автоматизовану логістику, аналітику даних і платформи для транскордонної взаємодії. Завдяки цим інструментам бізнес може швидше знаходити споживачів, знижувати операційні витрати, розширювати географію діяльності та конкурувати за межами національного ринку. Водночас доступ до таких можливостей є нерівномірним. Насамперед це стосується малого і середнього бізнесу в країнах, що розвиваються, де підприємства часто стикаються з браком фінансових ресурсів, нестачею кваліфікованих кадрів, слабкою технологічною базою та недостатньою підтримкою з боку інституційного середовища. Унаслідок цього виникає суперечлива ситуація: цифрові ринки формально відкриті для широкого кола учасників, але фактично найбільші переваги отримують ті суб’єкти, які вже мають необхідний капітал, технологічну інфраструктуру, управлінський досвід і кадровий потенціал. Тому оцінювання цифровізації лише через обсяги онлайн-торгівлі або кількість електронних операцій може створювати хибне уявлення про рівність можливостей на міжнародних ринках.
Важливою сферою, у якій особливо помітно проявляється нерівномірність цифрового розвитку, є міжнародна торгівля цифровими послугами. Дані UNCTAD свідчать про суттєві відмінності між групами країн: у 2024 році цифрово доступні послуги становили понад 60% загального експорту послуг у розвинених економіках, близько 44% — у країнах, що розвиваються, і лише 15% — у найменш розвинених державах. Такий розрив демонструє, що країни мають неоднакові позиції у глобальному цифровому поділі праці. Розвинені економіки не лише активніше застосовують цифрові технології, а й перетворюють їх на джерело експортних доходів, інноваційного розвитку та міжнародної конкурентної переваги. Натомість держави з нижчим рівнем цифрової спроможності значно слабше представлені у сфері цифрових послуг і частіше виконують периферійну роль у міжнародній економічній системі. Це означає, що без урахування структурної нерівності аналіз цифровізації міжнародних ринків буде неповним, оскільки він не відображатиме реальних бар’єрів, з якими стикаються менш розвинені економіки.
Цифровий розрив також сприяє посиленню структурних диспропорцій у світовому господарстві. Країни, які володіють розвиненими цифровими платформами, сучасними системами обробки великих даних, інструментами штучного інтелекту, автоматизованими виробничими процесами та високотехнологічною інфраструктурою, отримують довгострокові переваги на міжнародних ринках [6, с.48]. Вони можуть швидше адаптуватися до змін попиту, ефективніше управляти ресурсами, точніше прогнозувати ринкові тенденції та створювати продукти з вищою доданою вартістю. Натомість країни з обмеженим цифровим потенціалом часто змушені імпортувати програмне забезпечення, технологічні рішення, цифрові сервіси та інноваційні продукти з більш розвинених економік. Така залежність посилює їхню вразливість і закріплює нерівноправне становище у глобальній економіці [1, с.56]. У результаті цифровізація, яка потенційно могла б стати інструментом економічного вирівнювання, за відсутності належних умов може, навпаки, поглиблювати наявні відмінності між центром і периферією світового ринку.
Ще однією проблемою є невідповідність між швидкістю технологічних змін і темпами оновлення методик їх вимірювання. Цифрові технології розвиваються надзвичайно швидко: з’являються нові платформи, бізнес-моделі, способи обробки інформації, форми онлайн-торгівлі та інструменти автоматизації. Водночас системи статистичного обліку та міжнародні рейтингові методики часто оновлюються із запізненням. Через це вони можуть фіксувати не поточний стан цифрової трансформації, а вже частково застарілу картину розвитку міжнародних ринків [2, с.29]. Така ситуація знижує практичну цінність оцінювання, оскільки отримані результати не завжди дають змогу точно прогнозувати майбутні тенденції або формувати ефективну економічну політику [3, с.34].
Суттєвим недоліком багатьох міжнародних індексів є також їхній надмірно узагальнений характер. Коли різні за змістом показники об’єднуються в один інтегральний індекс, це може спрощувати загальне порівняння країн, але водночас приховувати важливі внутрішні відмінності. Наприклад, дві держави можуть мати схожі рейтингові позиції, проте істотно відрізнятися за рівнем цифровізації промисловості, розвитком електронного урядування, готовністю бізнесу до інновацій, якістю регулювання або цифровими навичками населення. У такому разі формально однакові або близькі оцінки не відображають реальних особливостей цифрової трансформації [4, с.52]. Це ускладнює міжкраїнові порівняння і зменшує можливість використання таких індексів як надійної основи для розроблення державної економічної стратегії.
Крім технологічних параметрів, для об’єктивного оцінювання цифровізації необхідно враховувати інституційні та соціально-економічні чинники. Ефективність цифрової трансформації значною мірою залежить від рівня цифрових компетентностей працівників, якості освіти, доступності професійної підготовки, здатності бізнесу впроваджувати інновації, прозорості регуляторного середовища та спроможності державних інститутів підтримувати цифрові зміни [3, с.67].
Важливою передумовою досягнення бажаного економічного ефекту для країни – це не тільки доступ до високоякісних технологій, а й до знань щодо їх використання, активне сприяння державної політики щодо цифрового розивтку. Саме тому технічна доступність інтернету чи цифрових сервісів є лише одним із елементів цифровізації, але не її повним виміром.
Отже, цифровий розрив у міжнародній економіці має комплексний характер і не може бути зведений лише до різниці в доступі до технологій. Він охоплює економічні, інституційні, соціальні, підприємницькі та структурні аспекти розвитку країн. Недостатнє врахування цих чинників у міжнародних методиках оцінювання призводить до спрощеного розуміння цифровізації та може приховувати глибші проблеми нерівності на світових ринках. Для більш точного аналізу необхідно оцінювати не тільки наявність цифрової інфраструктури, а й реальну здатність країн і підприємств використовувати цифрові інструменти для підвищення продуктивності, розширення участі у міжнародній торгівлі та зміцнення конкурентних позицій. Саме такий підхід дозволяє краще зрозуміти довгострокові наслідки цифрової трансформації та визначити умови, за яких цифровізація може стати чинником сталого економічного розвитку, а не джерелом нових форм глобальної нерівності.
Висновки
Таким чином, цифровий розрив виступає ключовим методологічним обмеженням оцінювання розвитку економічної цифровізації міжнародних ринків. Орієнтація переважно на кількісні показники без урахування якісних і структурних характеристик цифрової трансформації знижує аналітичну точність існуючих індексів. Подальші дослідження доцільно спрямувати на формування комплексного підходу до оцінювання, який поєднував би формалізовані індикатори з аналізом економічних ефектів цифровізації та рівня інтеграції країн у глобальні цифрові ринки.
Список використаних джерел
1. UNCTAD. Digital Economy Report 2021 [Електронний ресурс]. New York ; Geneva : United Nations, 2021. Режим доступу:https://unctad.org/publication/digital-economy-report-2021 (дата звернення: 10.06.2026).
2. OECD. Measuring the Digital Transformation: A Roadmap for the Future [Електронний ресурс]. Paris : OECD Publishing, 2019. Режимдоступу: https://www.oecd.org/en/publications/measuring-the-digital-transformation_9789264311992-en.html (дата звернення: 10.06.2026).
3. World Bank. World Development Report 2016: Digital Dividends [Електронний ресурс]. Washington, DC : World Bank, 2016. Режим доступу: https://www.worldbank.org/en/publication/wdr2016 (дата звернення: 10.06.2026).
4. World Economic Forum. Global Information Technology Report [Електронний ресурс]. Geneva : World Economic Forum. Режим доступу: https://www.weforum.org/reports (дата звернення: 10.06.2026).
5. Bukht R., Heeks R. Defining, Conceptualising and Measuring the Digital Economy // International Organisations Research Journal. 2017. Vol. 12, No. 2. P. 143–172. DOI: 10.17323/1996-7845-2017-02-07.
6. IMF. Digitalization and the Global Economy [Електронний ресурс]. Washington, DC : International Monetary Fund, 2022. Режим доступу: https://www.imf.org/en/Publications
_____________________________
Науковий керівник: Лісович Тарас Юрійович, кандидат економічних наук, доцент кафедри ММП, Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів, Україна
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter