|
|
|
БЮДЖЕТНА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ
| |
| 25.11.2014 19:26 |
|
Автор: Мартинюк Юлія Олександрівна, студентка Буковинського державного фінансово-економічного університету, м. Чернівці
|
|
[Секція 6. Податкова система. Бюджетна система. Правові відносини в економічній системі;] |
Реформування бюджетної системи в Україні є важливим напрямком діяльності органів державної та місцевої влади. Оптимальний розподіл фінансових ресурсів між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування забезпечує найбільш ефективне виконання повноважень, які покладені на них. Зміни, які відбувалися в Україні впродовж останніх років у бюджетній сфері, частково полягали в делегуванні права здійснювати бюджетні видатки на місцевому рівні. Однак, повноцінної реформи бюджетної системи так і не було проведено.
Дослідженню питань бюджетної децентралізації та ефективності реалізації реформи бюджетної системи в Україні присвячені праці таких українських вчених та дослідників як Л.М. Бабич, І.О. Лютий, В.М. Опарін, В.М. Федосов. Проблему децентралізації фінансових ресурсів на сучасному етапі розвитку відображені у роботах О.П. Кириленка, Л.В. Лисак, С.А. Буковинського.
Децентралізацію влади в Україні слід розглядати як сукупність заходів в реформуванні державного управління, які спрямовані на розподіл повноважень і ресурсів на національному, регіональному та місцевому рівнях [3].
В Україні до цього часу немає чіткого обґрунтування економічного змісту показника рівня децентралізації, який має бути в країні. У зарубіжній економічній літературі для визначення ступеня децентралізації можна зустріти індекс децентралізації, який визначається через співвідношення доходів місцевої влади із загальними доходами влади та через співвідношення видатків місцевої влади із загальними видатками влади [4]. Рівень фінансової децентралізації в Україні може вимірюватися такими показниками, як: показник фінансової децентралізації доходів (частка місцевих бюджетів за доходами (без урахування міжбюджетних трансфертів) у доходах зведеного бюджету); показник фінансової децентралізації витрат (частка місцевих бюджетів завидатками (без урахування міжбюджетних трансфертів) у видатках зведеного бюджету);узагальнюючий показник фінансової децентралізації. Окрім зазначених показників, рівень децентралізації можна вимірювати як частку ВВП, що перерозподіляється через місцеві бюджети.
Протягом тривалого періоду часу фінансове вирівнювання місцевих бюджетів здійснювалось за допомогою таких методів:
- відрахування із загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів за нормативами, які майже щорічно змінювались;
- дотацій, субсидій та субвенцій;
- коштів, що передавалися до Державного бюджету України з місцевих;
- взаєморозрахунків між бюджетами;
- бюджетних позик для покриття тимчасових касових розривів [5].
Міністерство фінансів України на сьогоднішній день розробило низку пропозицій щодо внесення змін до Бюджетного та Податкового кодексів України в частині децентралізації фінансів. Надання більших повноважень в регулюванні матеріальної та фінансової сфери місцевого самоврядування залишається пріоритетним напрямком діяльності Кабінету міністрів України. Основними завданнями нової моделі побудови фінансового забезпечення місцевих бюджетів є:
1. Збільшення бюджетної автономії місцевих бюджетів.
2. Розширення джерел доходів місцевих бюджетів та забезпечення високої податкової спроможності місцевих громад.
3. Збільшення видаткових повноважень місцевих органів влади.
4. Гарантування державою надання найважливіших послуг соціального забезпечення.
5. Скасування механізму вилучення коштів до державного бюджету
6. Вдосконалення механізму бюджетного планування та регулювання.
7. Посилення контролю за бюджетною сферою місцевими органами.
8. Запровадження механізмів стимулювання економічної активності органів місцевої влади з метою самозабезпечення та збільшення фінансової стійкості місцевих бюджетів [1].
Реформа, яка направлена на децентралізацію влади, розпочалася в березні 2014 року, коли було запропоновано концепцію змін щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування. В рамках даної реформи передбачається збільшення повноважень регіонів у керуванні комунальним господарством, освітою, охороною здоров’я, транспортною та гуманітарною сферами та іншими галузями.
В Україні передбачається незалежне формування та затвердження місцевих бюджетів; запровадження двоступеневої бюджетної моделі; закріплення за кожною управлінською ланкою стабільної дохідної частини; вільне регулювання органами місцевої влади ставок податків і зборів та формування єдиного кошику доходів; скасування вилучення частки коштів до державного бюджету;можливість місцевих бюджетів переходу на банківське обслуговування розпорядників коштів; скасування надання середньострокових позик; уникнення подвійного розподілу ресурсів; визначення нових нормативних відрахувань податку на доходи фізичних осіб та податку на прибуток; запровадження нових видів міжбюджетних трансфертів [2].
Здійснення децентралізації бюджетних відносин в Україні ґрунтується на врахуванні досвіду європейських країн (зокрема, Польщі) з даного питання. У розвинених країнах близько 40-60% доходів місцевих бюджетів формується за рахунок власних надходжень, а в Україні менше 10%. Близько 65% загального обсягу витрат здійснюється через державний бюджет України, а 35% віднесено на місцеві бюджети, які отримують трансферти з держаного бюджету [7].
Місцеві бюджети в частині видатків у розвинених країнах складаються з двох основних розділів: бюджети поточної діяльності та бюджети нового будівництва (інвестування). Джерела доходів поділяються на власні (до 60-65%) – доходи від ведення місцевого господарства, надходження податків, муніципальної власності та зовнішні (40-35%) – кредити, дотації (як держави, так і приватних осіб) [6].
Отже, самостійність органів місцевого самоврядування в складанні бюджетів є обмеженою на кожному етапі бюджетного процесу. Саме тому, необхідним кроком є децентралізація (надання ширшої автономії) формування та використання фінансових ресурсів, залучення міжнародного досвіду планування та прогнозування бюджетних показників, регулювання бюджетного процесу на місцевому рівні, що сприятиме розкриттю та поглиблення фінансово-бюджетних відносин як одного з інструментів соціально-економічного розвитку країни.
Список використаних джерел:
1. Бабич Л.М. Особливості формування пріоритетів сучасної бюджетної політики/ Л.М. Бабич //Формування ринкових відносин в Україні. — 2003. — № 4. — C.27—33.
2. Лютий І.О. Бюджетна політика і стабільність соціально-економічного розвитку України / І. О.Лютий, Л. М. Демиденко, Ю. Л. Субботович //Фінанси України. — 2006. — № 10. — C. 3—13.
3. Опарін В. М. Бюджетна система : навчально-методичний посібник / В. М. Опарін, В. І. Малько;Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 336 с.
4. Бюджетний менеджмент: підручник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ; ред. В. М. Федосов. — К. : КНЕУ, 2004. — 864 с.
5. Місцеві фінанси : підручник / ред. О. П. Кириленко. — К. : Знання, 2006. — 677 с.
6. Лисяк Л.В. Бюджетна політика держави в умовах фінансової глобалізації / Л. В. Лисяк // ВісникУкраїнської академії банківської справи. — 2008. — № 1. — C.15—21.
7. Буковинський С.А. Зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування як чинник економічного зростання/ С. А. Буковинський //Вісник НБУ. — 2007. — № 2. — C.9—15.
Науковий керівник: Сокровольська Н.Я., Буковинський державний фінансово-економічний університет
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter