Ключові слова: резилієнтність, посттравматичне зростання, емоційна регуляція, психологічна стійкість, професійна адаптація, психологічні ресурси.
Постановка проблеми та аналіз останніх досліджень.
Останніми роками питання збереження психологічного здоров'я набуло особливої актуальності. Воєнні дії, соціальна нестабільність, економічні труднощі та зростання професійного навантаження створюють умови, за яких людина постійно стикається з необхідністю адаптуватися до змін та вчиться долати стресові ситуації. За таких обставин зростає інтерес до психологічних ресурсів, що допомагають підтримувати емоційну рівновагу, вчать ефективно функціонувати та відновлюватися після складних життєвих подій [2, с. 8].
Одним із таких ресурсів є резилієнтність. Сьогодні ми її будемо розглядати не лише як здатність витримувати несприятливі обставини, а й як сукупність механізмів, що забезпечують успішну адаптацію людини до нових умов і сприяють подальшому розвитку особистості. У цьому контексті все більшого значення набуває феномен посттравматичного зростання, який відображає позитивні зміни, що можуть виникати внаслідок переосмислення пережитого досвіду. Вагомий внесок у розвиток цього напряму зробили Richard G. Tedeschi, L. Calhoun, Kathryn M. Connor; Jonathan R.T. Davidson, G. Bonanno, J. Gross та інші науковці.
Сутність поняття резилієнтності. У сучасній психології резилієнтність розглядається як комплексний особистісний ресурс, що забезпечує ефективну адаптацію до несприятливих життєвих обставин, сприяє відновленню
психоемоційної рівноваги після стресових чи травматичних подій і підтримує здатність людини зберігати продуктивність в умовах тривалих викликів [9, с. 7–9]. Якщо раніше психологічну стійкість переважно трактували як відносно стабільну властивість особистості, то зараз підходи дедалі частіше описують резилієнтність як динамічний процес, формування якого залежить від взаємодії індивідуальних, соціальних і економічних чинників.
Підвищений інтерес до проблеми резилієнтності зумовлений в першу чергу великими соціальними змінами останніх років. Воєнні конфлікти, пандемія, економічна нестабільність та інші кризові явища зробили потребу у вивченні психологічних ресурсів, які допомагають людині ефективно долати стрес і підтримувати психічне здоров'я як ніколи актуальною. У зв'язку з цим резилієнтність дедалі частіше визначають як систему когнітивних, емоційних і поведінкових ресурсів, що забезпечують конструктивне реагування на стресові впливи, збереження психологічного благополуччя та використання кризового досвіду як чинника особистісного розвитку. Важливим напрямом сучасних досліджень є вивчення взаємозв'язку резилієнтності з емоційною регуляцією та ПТЗ [6, с. 349–358]. Використання адаптивних способів емоційної саморегуляції, когнітивної переоцінки й конструктивних копінг-стратегій сприяє не лише послабленню негативного впливу стресу, а й мобілізації внутрішніх ресурсів особистості, необхідних для її подальшого розвитку. У межах позитивної психології іі розглядають не тільки як здатність протистояти несприятливим обставинам, а й як процес активної адаптації, що створює умови для особистісного зростання, підвищення суб'єктивного благополуччя та професійної ефективності.
Особливої актуальності проблема резилієнтності набуває у професійній діяльності. Вона сприяє ефективному виконанню професійних обов'язків за умов високої відповідальності, значного інформаційного навантаження та постійних організаційних змін [4, с. 6]. Для представників професій, пов'язаних із підвищеним рівнем стресу, сформована резилієнтність є важливою передумовою психологічного благополуччя, успішної професійної адаптації та профілактики емоційного виснаження. З огляду на це дослідження
резилієнтності залишається одним із провідних напрямів сучасної організаційної, позитивної та кризової психології.
Теоретичні засади дослідження. Сучасні підходи до розуміння резилієнтності суттєво відрізняються від ранніх концепцій, у яких її пов'язували переважно зі стійкими індивідуальними рисами. Нині більшість науковців розглядає цей феномен як результат взаємодії особистісних характеристик, життєвого досвіду, соціальної підтримки та умов, у яких перебуває людина. Такий підхід дає змогу пояснити, чому різні люди по-різному реагують на однакові стресові події й демонструють неоднакові можливості психологічного відновлення [9, с. 8].
Зростання інтересу до проблеми резилієнтності пов'язане не лише з розвитком психологічної науки, а й зі змінами, які відбуваються в сучасному суспільстві. Постійний вплив кризових чинників зумовлює необхідність пошуку ефективних способів підтримання психічного здоров'я. У зв'язку з цим резилієнтність дедалі частіше описують як систему взаємопов'язаних когнітивних, емоційних і поведінкових ресурсів, що забезпечують успішне подолання труднощів та створюють умови для особистісного розвитку.
Виклад основного матеріалу. Під час проходження переддипломної практики на базі ТОВ ПО «МОНОЛІТ» було проведено дослідження, спрямоване на вивчення рівня резилієнтності [1, с. 82], посттравматичного зростання [7, с. 10] та особливостей емоційної регуляції працівників підприємства [6, с. 349]. У дослідженні взяли участь 35 працівників віком від 23 до 36 років, серед яких 26 чоловіків і 9 жінок. Для збору даних використовувалися стандартизовані психодіагностичні методики: шкала резилієнтності Коннора-Девідсона (CD-RISC), опитувальник посттравматичного зростання Р. Тедескі та Л. Калхуна (PTGI), а також опитувальник емоційної регуляції Дж. Гросса (ERQ).
Аналіз отриманих результатів засвідчив, що переважна більшість учасників має достатній рівень психологічних ресурсів, необхідних для успішної адаптації до професійних навантажень і викликів. Водночас серед жінок частіше спостерігався вищий рівень резилієнтності, тоді як чоловіки
більшою мірою використовували когнітивну переоцінку як основний спосіб емоційної регуляції. Показники ПТЗ виявилися менш однорідними, що може свідчити про індивідуальні відмінності у переживанні, осмисленні та інтеграції складного життєвого досвіду.
Практичне значення. Отримані результати можуть бути використані під час розробки програм психологічного супроводу працівників організацій, психоосвітніх заходів із розвитку резилієнтності, формування адаптивних стратегій емоційної регуляції та профілактики професійного стресу. Вивчення психологічних ресурсів особистості є важливим напрямом сучасної організаційної психології та відкриває перспективи для подальших емпіричних досліджень у сфері психологічного благополуччя працівників [4, с. 7-9].
Висновки. Результати проведеного дослідження свідчать про доцільність комплексного розгляду резилієнтності, емоційної регуляції та посттравматичного зростання як взаємопов'язаних психологічних феноменів. Отримані дані дають підстави вважати, що психологічна стійкість є важливим ресурсом, який сприяє професійній адаптації, підтриманню психологічного благополуччя та особистісному розвитку в умовах сучасних соціальних викликів. Перспективним напрямом подальших досліджень є детальніше вивчення взаємозв'язків між зазначеними психологічними конструкціями, а також розроблення й апробація програм психологічної підтримки для працівників різних професійних груп.
Список використаних джерел:
1. Connor K. M., Davidson J. R. T. Connor-Davidson Resilience Scale (CD-RISC): Development of a New Resilience Scale. Depression and Anxiety. 2003. Vol. 18, № 2. P. 76–82. DOI: 10.1002/da.10113.
2. Denckla C. A., Cicchetti D., Kubzansky L. D. et al. Psychological resilience: An update on definitions, a critical appraisal, and research recommendations. European Journal of Psychotraumatology. 2020. Vol. 11, № 1. DOI: 10.1080/20008198.2020.1822064.
3. Farchi M. U., Eshel Y., Lahad M. The ART of resilience: A theoretical bridge across diverse resilience frameworks. Frontiers in Psychology. 2025. Vol. 16. DOI: 10.3389/fpsyg.2025.1556047.
4. Mangialavori S., Cacioppo M. C. et al. Psychological distress and resilience among Italian healthcare workers. Frontiers in Psychology. 2022. Vol. 13. Article 857723. DOI: 10.3389/fpsyg.2022.857723.
5. Stephenson Z., Minnett K. Exploring the Psychometric Properties of the Connor-Davidson Resilience Scale (CD-RISC): A Critical Review. Adversity and Resilience Science. 2024. DOI: 10.1007/s42844-024-00152-8.
6. Gross J. J., John O. P. Individual Differences in Two Emotion Regulation Processes: Implications for Affect, Relationships, and Well-Being. Journal of Personality and Social Psychology. 2003. Vol. 85, № 2. P. 348–362. DOI: 10.1037/0022-3514.85.2.348.
7. Fekih-Romdhane F., Fawaz M., Hallit S. et al. Psychometric properties of an Arabic translation of the 10-item Connor-Davidson Resilience Scale (CD-RISC-10) and the Posttraumatic Growth Inventory–Short Form (PTGI-SF). PLOS ONE. 2024. Vol. 19, № 1. DOI: 10.1371/journal.pone.0294958.
8. Employee resilience: An evidence review. London: Chartered Institute of Personnel and Development (CIPD), 2021. 36 p.
9. Sisto A., Vicinanza F., Campanozzi L. L., Ricci G., Tartaglini D., Tambone V. Towards a Transversal Definition of Psychological Resilience: A Literature Review. Medicina. 2019. Vol. 55, № 11. Article 745. DOI: 10.3390/medicina55110745.
______________________________
Науковий керівник: Шикирава Н. М., асистент кафедри психології Поліського національного університету
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter