Анотація.
Хронічний біль у підлітків, які зазнали травми внаслідок воєнних дій, являє собою складне психосоматичне явище, що потребує міждисциплінарної оцінки. Внутрішнє переміщення суттєво підвищує ризик розвитку соматизаційних розладів серед дитячого населення. У сучасних наукових дослідженнях зазначається, що хронічний біль вражає понад 20% дітей та підлітків, при цьому його поширеність серед дівчат є вищою. Серед постраждалих від воєнного конфлікту дітей цей показник є значно вищим.
Опис випадку: Дівчинка 12 років, внутрішньо переміщена особа (ВПО) з м. Авдіївки Донецької області, звернулась у Державне некомерційне підприємство «Національної дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ» МОЗ України в м. Києві зі скаргами на хронічний біль у лівій нозі, тривалістю понад 3 роки, у поєднанні з емоційною лабільністю та спонтанними епізодами плаксивості. Комплексне психодіагностичне обстеження виявило виражену соціальну фобію (SPIN = 98б.), високу реактивну та особистісну тривожність (РТ = 61б., ОТ = 61б.), порушення самооцінки за всіма досліджуваними параметрами (за шкалою Дембо-Рубінштейн) та ознаки емоційно-вольової дисрегуляції, характерні для травматичної презентації.
Висновок: Даний випадок підкреслює необхідність інтегрованого медико-психологічного втручання для підлітків, постраждалих від війни, які звертаються з синдромом хронічного болю. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є науково обґрунтованою терапевтичною модальністю першої лінії для цієї популяції.
Ключові слова: хронічний біль; підліток; внутрішнє переміщення; воєнна травма; соматизація; ПТСР; соціальна фобія; когнітивно-поведінкова терапія; психосоматичний розлад; діти.
1. Вступ.
Однією з найважливіших проблем громадського здоров'я в усьому світі є проблема хронічного болю у дітей та підлітків. Кількість випадків госпіталізації осіб цих вікових категорій з приводу хронічного болю збільшується щороку. Відомо, що за період з 2004 по 2010 р. кількість дітей, які були госпіталізовані з цієї причини, збільшилась на 831% [1]. У сучасних наукових дослідженнях зазначається, що хронічний біль вражає понад 20% дітей та підлітків [2].
Водночас хронічний біль у дитячому та підлітковому віці не можна вважати лише медичною проблемою. Його перебіг суттєво впливає на психоемоційний стан дитини та процеси її соціального розвитку. Діти та підлітки, які мають тривалий больовий синдром, частіше стикаються з обмеженням фізичної активності, труднощами у навчанні та зниженням якості соціальних контактів. Поступово це формує відчуття ізольованості, знижує мотивацію до навчання, а також стає причиною виникнення складнощів у контексті адаптації в колективі.
Війна є одним із найтяжчих видів несприятливого дитячого досвіду, що спричиняє каскадні наслідки для фізичного та психологічного здоров'я. Діти-ВПО є особливо вразливими, оскільки стикаються з кумулятивними стресорами: втратою домівки, руйнуванням соціальних зв'язків та постійним відчуттям загрози [3]. Наявні дані свідчать про те, що воєнна травма суттєво підвищує рівень соматизації, причому хронічний біль є одним із найпоширеніших соматичних проявів психологічного дистресу в дитячих популяціях [4].
Крім того, з психологічної точки зору окремої уваги потребує психогенний компонент хронічного болю. У дітей та підлітків він часто поєднується з емоційною нестабільністю та високим рівнем тривожності. Біль може посилюватися під впливом стресових ситуацій або закріплюватися як стійка поведінкова реакція [7]. Тривалий перебіг воєнного конфлікту в Україні, що триває з 2014 року та значно загострився у 2022 році, спричинив одну з найбільших криз внутрішнього переміщення в Європі, торкнувшись мільйонів дітей. Незважаючи на масштаби цієї гуманітарної катастрофи, рецензовані клінічні дані щодо психосоматичних проявів у постраждалих українських дітей залишаються обмеженими.
1.1. Визначення хронічного болю.
Я. В. Семкович та Д. В. Дмитрієв (2022) зазначають, що хронічний біль — це «біль, що виникає у більше 50% днів протягом 6 місяців, або як біль, що зберігається не менше трьох місяців». Згідно з МКХ-11, хронічний біль поділяють на такі типи, як хронічний первинний та хронічний вторинний. Хронічний вторинний біль поділяють на хронічний біль, пов'язаний з раком; хронічний постхірургічний або посттравматичний; хронічний вторинний вісцеральний; хронічний нейропатичний; хронічний вторинний головний біль [1].
Особливу увагу дослідники приділяють первинному хронічному болю, який не завжди має чітко визначену органічну природу, але частіше супроводжується вираженими функціональними порушеннями: зниженням повсякденної активності, труднощами у навчанні та емоційною нестабільністю. Такий тип болю розглядається як результат складної взаємодії біологічних і психологічних чинників [1].
Т. В. Гурська (2007) звертає увагу на сутність хронічного психогенного болю та зазначає, що згідно з МКХ-10, хронічний психогенний біль — це «хронічний і важкий біль, що завдає страждань (тривалістю щонайменше 6 місяців, майже щодня) у будь-якій частині тіла, причини якого не можуть бути пояснені жодним фізіологічним процесом або соматичним розладом» [3].
1.2. Психологічні механізми хронічного болю.
А. Бурдейний та С. Сташенко (2023) зазначають, що хронічний біль може впливати на «емоційно-вольову, когнітивно-поведінкову сфери особистості, елементи пізнання та соціальні стосунки, внаслідок чого призводить до порушення адаптаційних механізмів та якості життя». Люди, які мають хронічний біль, можуть зіткнутися із загостренням психічних розладів, у тому числі тривоги та депресії [4].
К. Т. Чемберс та співавт. (2024) встановили, що приблизно кожна п'ята особа дитячого та підліткового віку відчуває хронічний біль, при цьому серед дівчат його поширеність є вищою. Найбільш поширеним є головний біль та біль в опорно-руховому апараті — 25,7%. Хронічний біль підвищує ймовірність розвитку депресії та тривоги, стає причиною проблем у навчанні та погіршення якості життя [5].
Г. Каверіус та співавт. (2026) звернули увагу на те, що поширеність тривожних та депресивних розладів у осіб з сильним хронічним болем є втричі вищою, ніж у загальній популяції. Автори наголошують на необхідності запровадження комплексного підходу в лікуванні, зокрема застосування когнітивно-поведінкової терапії [6].
Т. В. Шипелік (2024) визначає психогенний біль як «біль, пов'язаний з появою емоційного конфлікту або психологічних проблем». Важливою особливістю психогенного болю є те, що він пов'язаний з внутрішнім станом дитини та супроводжується внутрішнім конфліктом, який може стати причиною посилення больових відчуттів навіть за відсутності органічних змін. Прояви психогенного компоненту у дітей є особливо виразними через незрілість механізмів емоційної регуляції [7].
1.3. Підходи до лікування.
Ф. Кемпбелл та співавт. (2017) звернули увагу на те, що лікування хронічного болю у дітей потребує міждисциплінарного підходу. Важливим є застосування психологічних підходів, які можуть допомогти подолати психогенну природу хронічного болю. Якщо пацієнт не отримає вчасного лікування, існує ймовірність погіршення фізичного та психосоціального функціонування [8].
Дж. А. Банез та співавт. (2014) наголошують на важливості міждисциплінарної програми реабілітації болю. Найвищим зниженням оцінок болю характеризувались діти, які мали початково високі оцінки, що загалом свідчить про ефективність такого підходу [9].
Узагальнюючи проведений аналіз наукових джерел, можна зробити висновок, що проблема хронічного болю у дітей та підлітків, у тому числі психогенного хронічного болю, не є достатньо вивченою саме з психологічної точки зору. Більшість досліджень зосереджені на специфіці проявів хронічного болю та його лікуванні з медичної точки зору. Водночас автори наголошують на тому, що діти та підлітки, які стикаються з цим діагнозом, мають високі прояви тривоги та депресії, проблеми з соціальною активністю, низьку стресостійкість. Тому виникає потреба у більш детальному науковому осмисленні цієї проблеми.
Метою даної роботи є представлення та аналіз клінічного випадку підлітка-ВПО з хронічним больовим синдромом психосоматичного характеру в умовах воєнного конфлікту, з оцінкою психологічного профілю та обґрунтуванням підходів до медико-психологічної допомоги.
2. Матеріали та методи.
2.1. Дизайн дослідження. Представлений одиничний клінічний випадок (case-report) із застосуванням мультиметодного психодіагностичного підходу. Дослідження проводилося з дотриманням принципів конфіденційності відповідно до вимог біоетики.
2.2. Психодіагностична батарея. Для комплексної оцінки психологічного стану пацієнтки було застосовано такі стандартизовані інструменти:
1. Опитувальник генералізованої тривоги GAD-7 — для оцінки рівня та симптоматики тривожного розладу;
2. Шкала реактивної та особистісної тривожності Спілбергера-Ханіна (STAI) — для диференціації ситуативної та диспозиційної тривожності;
3. Шкала оцінки соціальної фобії SPIN (Social Phobia Inventory) — для визначення рівня та вираженості соціальної фобії;
4. Шкала SCARED-C (Screen for Child Anxiety Related Disorders) — для оцінки багатовимірного профілю тривоги у дітей;
5. Методика самооцінки Дембо-Рубінштейн — для дослідження рівня та характеру самооцінки;
6. Опитувальник агресивності Басса-Дарки — для оцінки профілю агресивності та ворожості.
Додатково проводилося клінічне інтерв'ю та спостереження за психічним статусом пацієнтки відповідно до стандартних клінічних протоколів.
3. Опис клінічного випадку.
3.1. Інформація про пацієнтку. Дівчинка 12 років (С.Т.) була направлена на психологічне обстеження у зв'язку з тривалими скаргами на хронічний дифузний біль, переважно з лівого боку тіла, у поєднанні зі спонтанними епізодами плаксивості та емоційною дисрегуляцією. Пацієнтка перебуває під медичним наглядом з 03.10.2025р., симптоми болю зберігаються безперервно впродовж попередніх трьох років.
3.2. Анамнез захворювання. Пацієнтка народилась і проживала в м. Авдіївці Донецької області до вимушеного переміщення у м. Дніпро внаслідок активних бойових дій у регіоні. Тривалий період проживання в зоні конфлікту з подальшою травматичною евакуацією становить ідентифікований контекст, що передував появі та хронізації симптомів.
Основні скарги при зверненні: хронічний дифузний біль з переважною локалізацією по лівій стороні тіла, спонтанна плаксивість без ідентифікованого тригера, емоційна лабільність впродовж останніх 3 років та відсутність покращення симптоматики попри попередні медичні консультації.
3.3. Психічний статус. При огляді пацієнтка виглядала охайно, відзначалась вимушена поза тіла. Вербальний контакт встановлено, однак він характеризувався емоційною скутістю: погляд спрямований донизу, відповіді короткі, без деталізації, поведінкова загальмованість протягом усієї бесіди. Орієнтація у власній особистості та просторі збережена. Когнітивне функціонування відповідає віковій нормі.
Афективна презентація характеризувалась дисфорією, смутком та вираженою емоційною активацією при згадці подій в м. Авдіївці, що проявлялось сльозами та когнітивним уникненням. Стратегії уникнення були очевидними: при запитаннях про пережите дівчинка змінювала тему або замовкала. Психотичної симптоматики не виявлено.
3.4. Результати психодіагностичного обстеження.
Таблиця 1. Зведені результати психодіагностичного обстеження
3.4.1. Оцінка тривоги (GAD-7). Пацієнтка підтвердила наявність усіх семи симптомів GAD-7 на рівні частоти «декілька днів», що дало загальний бал 7, відповідний легкому рівню генералізованого тривожного розладу. Рівномірне підтвердження всіх симптоматичних доменів — включаючи труднощі з розслабленням, неспокій, дратівливість та страх катастрофічних наслідків — вказує на ширше залучення тривоги, ніж це відображає лише числовий показник.
3.4.2. Реактивна та особистісна тривожність (STAI). Обидва показники — реактивна (РТ = 61б.) та особистісна тривожність (ОТ = 61б.) — були суттєво підвищені, знаходячись у діапазоні високої тривожності (нормативний поріг > 45). Конвергентне підвищення обох субшкал вказує на те, що тривога не є виключно ситуативно-реактивною, а відображає стабільну диспозиційну характеристику, що відповідає хронічному впливу травми.
3.4.3. Соціальна фобія (SPIN). За шкалою SPIN отримано загальний бал 98, що суттєво перевищує клінічний поріг 20 для діагностики соціальної фобії. Найвищі оцінки відповідали страху критики, уникненню соціальних заходів, страху осоромитися та тривозі в присутності незнайомих людей. Цей результат є клінічно значущим з огляду на вік пацієнтки та критичну роль соціалізації з однолітками у підлітковому розвитку.
3.4.4. Дитяча тривога (SCARED-C). За шкалою SCARED-C виявлено підвищення за кількома тривожними доменами: соматично-панічні симптоми (утруднення дихання при переляку, прискорене серцебиття), сепараційна тривога (постійний супровід батьків, страх ночувати поза домом), генералізована тривога, соціальна тривожність та страхи, пов'язані зі школою. Цей поліморфний тривожний профіль відповідає картині комплексної травми, а не ізольованого тривожного розладу.
3.4.5. Самооцінка (Дембо-Рубінштейн). Картування самооцінки виявило показники нижче середнього за шкалами здоров'я, впевненості у собі, зовнішності та стосунків з однолітками; характер оцінено на середньому рівні. Якісні відповіді пацієнтки свідчили про відчуття власної дефективності та соціальної неадекватності, що узгоджується з інтерналізованим соромом — поширеним наслідком тривалої травматизації у підлітковому віці.
3.4.6. Профіль агресивності (Басс-Дарки). Профіль агресивності демонстрував переважно інтерналізований патерн: підвищені показники провини (D = 3), підозрілості (П = 2) та вербальної агресії (В = 3) при низькому рівні фізичної агресії (Ф = 4). Загальний індекс агресивності (Агр = 10) знаходився на нижній межі норми. Такий патерн — низька екстерналізована агресія з підвищеною провиною та підозрілістю — є характерним для травматичної афективної дисрегуляції зі спрямованістю ворожості всередину.
3.5. Характеристика больового синдрому. Хронічний біль у даному випадку демонстрував такі клінічно значущі ознаки:
• Тривалість: > 3 років (відповідає критеріям хронічного первинного болю за МКХ-11: MG30.01);
• Розповсюдженість: дифузний, з переважанням по лівому боці тіла;
• Функціональний вплив: вимушена поза, обмежена рухливість, соціальна замкненість;
• Часовий зв'язок: початок симптомів збігається з тривалим перебуванням в зоні активного конфлікту;
• Модулюючі фактори: активація симптомів при когнітивному зверненні до травматичного матеріалу;
• Органічна патологія: структурних причин болю в наявній медичній документації не виявлено.
4. Обговорення.
Даний випадок ілюструє добре задокументований, але недостатньо висвітлений клінічний феномен: соматизацію психологічної травми через хронічний біль у підлітків, постраждалих від війни. Хронічний біль у даному випадку набуває характеристик психогенного болю у розумінні Т. В. Гурської (2007) та Т. В. Шипелік (2024): больовий синдром не має чіткої органічної природи, збігається за часом з психотравматичними подіями та посилюється при зверненні до травматичного матеріалу [3, 7].
По-перше, трирічна тривалість больових симптомів у поєднанні з відсутністю ідентифікованої органічної патології переконливо підтримує функціональний больовий діагноз у рамках біопсихосоціальної моделі. Переважання болю з лівого боку може відображати нейробіологічну латералізацію обробки загрози, враховуючи встановлену домінантність правої півкулі у регуляції негативного афекту з відповідним контралатеральним соматичним вираженням [10].
По-друге, тяжкість соціальної фобії (SPIN = 98б.) у 12-річної дівчинки є клінічно надзвичайно значущою і, ймовірно, відображає як наявну вразливість, посилену травмою, так і безпосередній наслідок соціальної дезінтеграції, пов'язаної з переміщенням. Втрата мережі однолітків, переривання шкільного навчання та переїзд до незнайомого соціального середовища є добре встановленими факторами ризику розвитку соціальної тривожності у переміщених дітей [3]. Це узгоджується з результатами К. Т. Чемберс та співавт. (2024), які встановили, що хронічний біль підвищує ймовірність розвитку соціальних труднощів [5].
По-третє, конвергенція високої особистісної тривожності (ОТ = 61б.), тяжкої соціальної фобії, соматичних скарг та уникальних поведінкових патернів відповідає картині комплексного ПТСР (МКХ-11: 6B41), що потребує подальшого травма-орієнтованого обстеження. Результати узгоджуються з висновками Г. Каверіуса та співавт. (2026), які відзначили, що поширеність тривожних та депресивних розладів у осіб з сильним хронічним болем є втричі вищою, ніж у загальній популяції [6].
По-четверте, цикл «біль–тривога» у даної пацієнтки видається самопідтримуючим: тривога посилює сприйняття болю через механізми центральної сенситизації, тоді як больова інвалідність посилює соціальне уникнення, що додатково підкріплює тривогу та зменшує доступ до коригуючого соціального досвіду [11]. Цей механізм відповідає концепції А. Бурдейного та С. Сташенка (2023) щодо соматизації дистресу при первинному хронічному болю [4].
Профіль агресивності (інтерналізований патерн, підвищена провина) є характерним для осіб з психотравматичним досвідом. Відсутність зовнішньо спрямованої агресії при наявності самозвинувачення може вказувати на механізми самобламування, що є типовими для дітей, які пережили втрату домівки та соціальних зв'язків [12].
5. Висновки. Даний випадок демонструє складну взаємодію між воєнною травмою, стресом переміщення, тривожними розладами та соматизацією хронічного болю в педіатричній популяції. Клінічна картина відповідає хронічному первинному болю психосоматичного характеру (МКХ-11: MG30.01) на тлі вираженої соціальної фобії та посттравматичної симптоматики.
Ключові клінічні висновки включають:
1. Хронічний біль у дітей-ВПО має системний психосоматичний характер і потребує комплексного медико-психологічного підходу з урахуванням воєнно-травматичного контексту.
2. Тяжкість соціальної фобії (SPIN = 98б.) та висока особистісна тривожність (ОТ = 61б.) у даному випадку підтверджують необхідність систематичного скринінгу тривожних розладів у постраждалих від війни дітей.
3. Інтегроване медико-психологічне втручання з КПТ як науково обґрунтованим підходом першої лінії є необхідним компонентом лікування хронічного болю у дітей-ВПО.
4. Групові терапевтичні формати, спрямовані на розвиток навичок соціалізації, є важливим додатковим втручанням при вираженій соціальній тривожності, пов'язаній з переміщенням.
5. Необхідні подальші систематичні дослідження для характеристики поширеності та клінічного профілю психосоматичних больових проявів серед українських дітей-ВПО.
Позиція пацієнтки. Пацієнтка повідомила, що біль є постійною присутністю в її повсякденному житті, що ускладнює концентрацію уваги та спілкування з однолітками. Вона висловила бажання «знову почуватися нормально» та продемонструвала мотивацію до психологічної підтримки при нетравматичному, структурованому підході.
Заява про інформовану згоду. Письмова інформована згода була отримана від законного представника пацієнтки на публікацію даного клінічного випадку. Ідентифікуючу інформацію про пацієнтку змінено для захисту конфіденційності відповідно до етичних стандартів.
Список використаних джерел.
1. Семкович Я. В., Дмитрієв Д. В. Поширеність хронічного болю у дітей Прикарпаття після перенесених апендектомій. Ретроспективно-проспективне дослідження. Pain, Anaesthesia & Intensive Care. 2022; 1(98):40–48. doi: 10.25284/2519-2078.1(98).2022.256102
2. Salerno A. et al. Interdisciplinary management of paediatric chronic and complex pain: the experience of a specialised outpatient clinic in Italy. European Journal of Pediatrics. 2025; 184:607–612. doi: 10.1007/s00431-025-06451-8
3. Гурська Т. В. Клініко-психологічний аналіз феномену хронічного психічного болю. Вісник ПДАБ. 2007. URL: https://www.pdau.edu.ua/np/pdf/71.pdf
4. Бурдейний А., Сташенко С. Первинний хронічний біль як соматизація дистресу. Психосоматична медицина та загальна практика. 2023; 8(2):1–13. doi: 10.26766/pmgp.v8i2.431
5. Chambers C. T. et al. The prevalence of chronic pain in children and adolescents: a systematic review update and meta-analysis. Pain. 2024; 165(10):2215–2234. doi: 10.1097/j.pain.0000000000003267
6. Caverius U., Lexell J., Fisher M. R., Åkerblom S. High impact chronic pain in children: exploration of associated characteristics and clinical factors in children and parents. Frontiers in Pain Research. 2026; 7:1744974. doi: 10.3389/fpain.2026.1744974
7. Шипелік Т. В. Особливості психогенного болю у дітей. Education and science of today: intersectoral issues and development of sciences. 2024:461–470.
8. Campbell F., Stinson J., Ouellette C., Ostapets V., Salisbury G. The association between pediatric chronic pain clinic attendance and health care utilization. Canadian Journal of Pain. 2018; 2(1). doi: 10.1080/24740527.2017.1415701
9. Banez G. A. et al. Chronic pain in children and adolescents: 24–42 month outcomes of an inpatient/day hospital interdisciplinary pain rehabilitation program. Journal of Pediatric Rehabilitation Medicine. 2014; 7. doi: 10.3233/prm-140289
10. Wittling W. Brain asymmetry in the control of autonomic-physiologic activity. In: Brain Asymmetry. MIT Press; 1995.
11. Leeuw M. et al. The fear-avoidance model of musculoskeletal pain. Clinical Journal of Pain. 2007; 23(3):202–212.
12. Reed R. V. et al. Mental health of displaced and refugee children resettled in high-income countries. Lancet. 2012; 379(9812):266–282.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter