Протягом російсько-української війни (2022–2026 рр.), яка є постколоніальною за своєю природою і спричинена імперським синдромом нинішньої Росії [3], тактика підрозділів РФ зазнала еволюційних змін від шаблонних дій за діючими бойовими статутами та іншими доктринальними документами, спроб глибоких механізованих проривів та тактичних десантів до виснажливої позиційної війни з урахуванням розвитку технологій та акцентом на масовість застосування військ.
1 етап 2022–2023 роки. На початку повномасштабного вторгнення російське командування широко застосовувало батальйонні тактичні групи (БТГр) та пересування колонами по існуючим дорогам, але після ряду успішних операцій українських військ із застосуванням технічно переважаючих зразків озброєння та техніки поступово відмовилося від концепції гнучких, але вразливих БТГр на користь традиційних полків і бригад, що діяли за існуючою доктринальною базою [1].
2 етап 2023–2024 роки – це так звана тактика «м'ясних штурмів». Використання великої кількості піхоти (зокрема підрозділів «Шторм-Z», «Вагнер») для виснаження української оборони, що супроводжувалося величезними втратами російських військ. Досліджуючи причини переходу на цю тактику, можна виявити, що основною причиною були великі втрати в сучасної техніки та озброєнні, використання застарілих зразків озброєння та військової техніки, які не відповідали вимогам сучасного загальновійськового бою.
3 етап 2024–2025 роки. На цьому етапі війни російське командування почало використовувати тактику атак малими групами піхоти. Перехід до тактики атак малими групами піхоти з використанням мотоциклів, квадроциклів та багі був необхідний для швидкого подолання так званих «кіл-зон». Впровадження нової моделі наступу дозволило прискорити темпи просування (зокрема на Покровському напрямку) через поєднання технологічної адаптації та методів проникнення замість суто лобових атак. В цей період технологічний розрив, зокрема із застосуванням БПЛА різних типів, між українською та російською армією скоротився, що призвело до підвищення ефективності дій російських військ.
4 етап 2025–2026 роки – це так звана «дронова війна». Росія створила централізовані підрозділи БпЛА та почала масово застосовувати дрони з оптоволокном, стійкі до засобів РЕБ. Перед початком наступальних дій масово використовувались модернізовані керовані авіабомби (КАБ) для знищення укріплень перед штурмом. Також у 2025 році зафіксовано перехід від масованих ракетних обстрілів до постійного тиску великою кількістю дешевих дронів-камікадзе («Шахед/Герань»). Технологічно армія рф наблизилась до української, що з урахуванням значної переваги в чисельності військ призвело також і до переваги на фронті.
5 етап триває з початку 2026 року. Станом на березень 2026 року війна має чітко виражений позиційний характер. Російські війська покладаються на тактику виснаження, поєднуючи артилерійську перевагу з високоточними ударами дронів, темпи просування сповільнились та коштують агресору значних втрат у живій силі [2]. Однією з причин зміни тактики знову ж є відсутність технологічної переваги над Збройними Силами України.
Таким чином, еволюція тактики дій російських військ під час повномасштабного вторгнення на територію України поряд з економічними, соціальними, політичними чинниками безпосередньо залежить від рівня сучасних технологій, що використовуються. Для подальшої оцінки та прогнозування тактики дій необхідно враховувати такий показник, як коефіцієнт технологічної переваги (відсталості) протидіючих сторін, який прямо впливає на доктринальну тактику дій підрозділів.
1. The Center for Strategic and International Studies (CSIS): Russia’s grinding war in Ukraine / Seth. G. Jones, Riley McCabe, January 27, 2026.
2. The russian military: forecasting the threat. Mason Clark, October 2025.
3. Смолій В., Ясь О. Сучасна російсько-українська війна у світлі постколоніалізму. Вісник НАН України. 2022. № 6. https://doi.org/10.15407/visn2022.06.003.
|