Глобалізація – річ жорстка і невідворотна, зупинити її неможливо; це прагматичний багатовимірний процес, що охоплює і справляє потужний вплив на всі сфери суспільного життя, зокрема і вищу освіту ХХІ ст. (В. Андрущенко [1]). Процес глобалізації в різноманітті його проявів, тенденцій, викликів став природним, іманентними в розвитку національних та регіональних систем вищої освіти (ВО). Тому закономірно, що ця проблема стала предметом активного осмислення українськими вченими.
Відстежуємо два етапи вивчення імперативу глобалізації ВО в українському міждисциплінарному дискурсі. Другу половину 90-х рр. ХХ – перше десятиліття ХХІ ст. визначено як перший етап. Аналіз нагромаджених у цей час студій засвідчує зосередженість учених на вивченні глобалізації ВО крізь призму інтеграції України в європейський освітній простір, орієнтованість на російські наукові наративи, спроби науково-теоретичного обґрунтування цієї проблеми з позиції різних галузей знань. Характерними рисами другого етапу наукового дискурсу, що охоплює 10-ті – початок 20-х рр. ХХІ ст. стали активна, а з 2022 р. остаточна відмова від російських наративів та інтеріоризація в український науковий дискурс ідей і поглядів західних учених, зміна тематично-геопросторового вектору досліджень з україноцентричного на загальносвітовий, осмислення процесу глобалізації ВО в розрізі світових, регіональних, національних викликів економічного, соціального, політичного, безпекового, культурного характеру.
Загалом українські науковці сприймають глобалізацію як природне явище, детерміноване характером розвитку сучасних геополітичних та економічних процесів. При цьому, широкий, подекуди суперечливий, спектр поглядів викликає з’ясування ризиків, викликів і наслідків глобалізації ВО. Переважно їх зводять до втрати національної (етнокультурної) ідентичності через поширення (нав’язування) «чужих» («західних», «англосаксонських» тощо) цінностей; нівелювання історично сформованих особливостей національних систем ВО; зростання кількості філій зарубіжних вишів, які не надають якісних освітніх послуг; міграції науковців, викладачів, здобувачів освіти за кордон («відтік мізків»); комерціалізації ВО, яка негативно позначається на якості освітніх послуг тощо (Ф. Андрушкевич, С. Бебко, С. Захарін, І. Каленюк, М. М'ясковський, С. Натрошвілі та ін.).
Окремі автори зауважують негативний влив ідеології глобалізму на зміст і характер виховного процесу ЗВО. Це виявляється у формуванні «ринкового менталітету», який деформує ціннісні орієнтації та мотивацію діяльності викладачів та студентів, утверджує «культ матеріального благополуччя», установку на ототожнення професійного та комерційного успіху. Об’єктивно обумовлене включення системи ВО в ринкові відносини призводить до її «агресивної прагматизації» (М. М'ясковський [4, с. 23]).
Втім, в українському плюралістичному дискурсі з питання глобалізації вищої освіти дисонансом виглядають відверті антиглобалістські рефлексії, які виходять за межі розуміння спричинених нею об’єктивних викликів. Важко погодитися з твердженнями, буцімто, економічне зближення розвитку країн не сприяє ліквідації утворених раніше розривів між ними, а призводить до руйнування традиційного способу життя і навіть до «зниження рівня освіченості української молоді» через «нав’язування вільного відвідування занять та виконання індивідуальних планів». Доводиться, що «пропаганда «вільного вибору дій» зумовлю збільшення «неосвічених кадрів», якими легко керувати під гаслами «демократії». Поява під впливом глобалізації «провайдерів в освіті» розглядається як «одна з найстрашніших загроз для національної системи вищої освіти», бо саме вони призводять до «відтоку інтелекту» закордон [2, с. 51-52].
Так само дисонансом у науковому середовищі лунають голоси, які закидають «західному суспільству, яке вважає себе зразком цивілізації» нав’язування єдиного алгоритму формування ліберального громадянського суспільства, заснованого на принципах «індивідуалізму, космополітизму, комерціалізації прав і свобод індивіда та ринку». Стверджується, що проголошення цих принципів «загальнолюдськими» запускає механізм їх впровадження в концепції розвитку інших держав і народів. Відтак, лунають застереження, що такі загрозливі наслідки глобалізації можуть призвести до виникнення в Україні «космопотилітичного» закладу освіти, а «популяризація мультикультурних цінностей і домінування євроатлантичної культури» – до зниження рівня освіченості молоді [3].
Як висновок, відзначмо виважений підхід до обговорюваної проблеми знаних фахівців у галузі філософії освіти, який може стати орієнтиром її подальшого вивчення: протистояння глобалістських сил та антиглобалістів є суперечністю, яка істотно впливає на модернізацію освіти, науки, усього суспільного життя (О. Кивлюк); глобалізація – це «діалектична єдність pro- i contra», це «глобальний ринок і глобальний спротив йому» (В. Андрущенко).
Список літератури:
1. Андрущенко В. Вища освіта в контексті глобалізації [інтерв’ю А. Розумного]. Дзеркало тижня. 2020. 25 січня.
2. Бурачек І. В.Ю. Глобалізація вищої освіти та її наслідки для України. Вісн. Житомир. держ. технол. у-ту. 2017. № 3. С. 50-53.
3. Громов А. А. Некоторые аспекты высшего образования в Украине в условиях глобализационных процессов. Історичні, економічні, соціально-філософські та освітні аспекти розвитку охорони здоров’я: Матер. міжн. наук. інтернет-конф. Харків: ХНМУ, 2013. С. 140-141.
4. М'ясковський М. Є. Основні виклики вищої школи в умовах глобалізації та інтернаціоналізації – тенденції та особливості. Science and Education a New Dimension. 2019. VII, Issue: 207. С. 22-25.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter