Аналіз тенденцій розвитку інженерної освіти в розвинених країнах світу показує безпрецедентне збільшення масштабів підготовки інженерних кадрів. Останніми роками спостерігається «інженерний бум», обумовлений високою потребою сучасного виробництва у фахівцях наукоємних професій. Виділення інженерної педагогіки як самостійної міждисциплінарної науки було викликано об'єктивною необхідністю рішення комплексних проблем інноваційного розвитку у трикутнику «освіта – наука – виробництво», що визначає технологічний і економічний прогрес суспільства. Інженерна педагогіка є складовою частиною професійної педагогіки, вона спрямована на підготовку фахівців, що реалізують інженерну діяльність, і характеризується специфічними цілями, принципами, змістом, формами організації, методами й засобами навчання. Цим обумовлюється її сутність, межі, об’єкт і предмет.
Система підготовки сучасного інженера керується як загально-педагогічними, так і специфічними принципами. В інженерній педагогіці широко функціонують загальнодидактичні принципи: науковості, системності та послідовності, зв’язку навчання з життям, мотивації вчення та праці, активності та самостійності, наочності та абстрактності, індивідуалізації та диференціації навчання. Особливу значимість має принцип науковості, оскільки зміни у науці та техніці безпосередньо впливають на обладнання, технології, організацію і зміст праці, отже, і на зміст професійної освіти та технології навчання. Принцип зв’язку навчання із життям відбиває вимоги виробництва як сфери праці майбутнього фахівця, взаємодія теорії з практикою.
Специфічними принципами інженерної педагогіки є:
1)динамічність – бачення сучасних та нових тенденцій, перспектив розвитку науки, техніки, виробництва та освіти;
2)системність, що дозволяє цілісно уявити проектований та конструйований технічний об’єкт, бачити його зв’язки з іншими об’єктами, з навколишнім середовищем та ще на етапі проектування виключити можливі негативні явища та їх наслідки;
3)цілісність – відображення у змісті та процесі підготовки інженерів специфіки професійної діяльності та адекватного їй цілісного змісту цієї підготовки;
4)інтеграція та диференціація підготовки фахівців – орієнтація на інтегровані професії широкого профілю з однорідними, змішаними та навіть різнорідними полями професійної діяльності та на вузьку спеціалізацію;
5)професійна спрямованість – орієнтація змісту освіти, методів та форм навчання на кінцеву мету підготовки фахівця;
6)наступність – відображення минулого, сьогодення та майбутнього у змісті освіти, методах та формах організації навчання, зв’язок освітнього процесу з майбутньою професійною діяльністю та ін.
Сьогодні інженерна педагогіка постає перед нами як самостійна галузь наукового знання, яка за рахунок взаємодії з технічними науками і технікою педагогічно впливає на розвиток особистості студента, створює умови для формування багатогранної особистості інженера.
Список використаних джерел:
1. Мелецінек А. Інженерна педагогіка. Практика передачі технічних знань; пер. з нім. С.Ф. Артюх. – Харків: Вид. УІПА; Wien, New York: Springer, 2000. – 240 с.
2. Пушкар О.І., Завгородня О.С. Інженерна педагогіка та навчання на робочому місці: навчальний посібник. – Харків: ХНЕУ ім. С. Кузнеця, 2018. – 171 с.
3. Хом’юк І.В., Хом’юк В.В. Деякі проблеми професійно-педагогічної підготовки викладачів технічних ВНЗ // International scientific professional periodical journal «The unity of science». – Vienna, Austria. – 2015. – P. 80-83.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter