Технологія виховної діяльності це сукупність методологічних і організаційно-методичних установок, що визначають підбір, компонування і порядок за діяння виховного інструментарію. Вона визначає стратегію, тактику і техніку організації процесу виховання у сфері фізичної культури і спорту.
Стратегія виховання задає загальний задум, перспективи та план досягнення цілей виховання в процесі вирішення практичних завдань.
Тактика виховання відповідно до його стратегією визначає систему організації виховної діяльності у навчальному закладі, установі, на підприємстві і з кожною конкретною людиною.
Техніка виховання характеризує сукупність прийомів, операцій та інших дій педагога з фізичної культури і спорту з використання виховного інструментарію у професійній діяльності. .[3]
Складовими елементами виховної технології є прийом, ланка, ланцюжок. Виховний прийом викладача (тренера) визначає за діяння сил і засобів для досягнення конкретного виховного впливу. Виховне ланка-це окрема, самостійна частина виховної технології. Ланки об'єднуються спільною метою. Виховна ланцюжок є сукупність взаємопов'язаних, послідовно задіяних прийомів і ланок для формування соціально - ціннісних якостей і звичок.
Основний елемент технології-це методи виховання, які являють собою певні способи однорідного педагогічного впливу на що займаються фізичною культурою і спортом та колективи або взаємодії з ними з метою формування і розвитку у них якостей, необхідних для успішного виконання соціальних ролей і досягнення особистісне значущих цілей.
Кожен з методів виховання спрямований на вирішення специфічних виховних завдань, зумовлених метою виховання, а також особливостями беруть участь суб'єктів виховання. Надаючи виховує вплив на людину, кожен метод виховання виконує цілком певні функції і має властивості переважного розвитку у нього певних якостей. Будь-який метод виховання включає в себе сукупність властивих лише йому засобів і прийомів педагогічного впливу, за допомогою яких вирішуються характерні для даного методу виховні завдання.
Основу методів виховання складають кошти і прийоми, які пов'язані між собою і в практиці виховання застосовуються в єдності.
Засоби виховання - це все те, за допомогою чого викладач (тренер) впливає на вихованців. До засобів виховання відносяться: слово, наочні посібники, кіно і відеофільми, бесіди, зборів, традиції, література, твори образотворчого та музичного мистецтва та ін..
Прийоми виховання - це окремі випадки дій по використанню елементів або окремих засобів виховання відповідно до конкретної педагогічної ситуацією. По відношенню до методу прийоми виховання носять підлеглий характер.
У системі методів виховання не можна розглядати кожен конкретний метод як універсальний, окремо від інших. Тільки застосування сукупності методів виховання в їх технологічного взаємозв'язку дозволяє досягати виховної мети. Жоден метод виховання, узятий ізольовано, не може забезпечити формування у людей високої свідомості, переконаності і високих моральних якостей. Інакше кажучи, жоден з методів не є універсальним і не вирішує всіх завдань виховання.
Найбільш дієвими методами виховання є:
- Традиційно прийняті - переконання, вправа, заохочення, примус і приклад;
- Інноваційно-діяльні (обумовлені впровадженнями нових виховних технологій);
- модельно-цільовий підхід, проектування, алгоритмізація, творча інваріантність та ін;
- Неформально - міжособистісні ( здійснюються через особистісно значущих людей, авторитетних з числа друзів і близьких);
- Тренінгово-ігрові (забезпечують оволодіння індивідуальним і груповим досвідом, а також корекцію поведінки і дій в спеціально заданих умовах).
- соціально - психологічні тренінги, ділові ігри та ін.;
- рефлексивні ( засновані на індивідуальному переживанні , самоаналізі і усвідомленні власної цінності в реальній дійсності). .[1]
У вітчизняній педагогіці головним методом виховання є метод переконання, так як йому належить визначальна роль у формуванні найважливіших якостей людини - наукового світогляду, свідомості і переконаності.
Метод переконання полягає в тому , щоб роз'яснити займаються норми поведінки, встановлені, сформовані традиції, а при здійсненні будь-яких проступків - їх аморальну сторону з метою усвідомлення її провинилися та попередження проступку в подальший час.
У застосуванні методу переконання використовуються два основні, нерозривно пов'язаних кошти: переконання словом і переконання справою.
Найбільш поширеними прийомами і засобами переконання словом є: роз'яснення, доказ , спростування, порівняння, зіставлення, аналогія, посилання на авторитет і ін.. Переконання словом має органічно поєднуватися з переконанням справою, практикою.
При переконанні справою найбільш часто використовуються такі прийоми: показ займається цінності та значущості його дій і вчинків; доручення практичних завдань, що сприяють подоланню сумнівів, помилкових поглядів; аналіз життєвих явищ, що спростовують помилкові погляди; особистий приклад викладача ( тренера) та ін..
Метод вправи (метод практичного привчання). Дозволяє кожному викладачеві (тренерові) і самому займається швидше досягти бажаної мети: злити воєдино слово і діло , сформувати стійкі якості і риси характеру. Його сутність полягає в такій організації повсякденного життя і діяльності, яка зміцнює їх свідомість, загартовує волю, сприяє формуванню звичок правильної поведінки. В основі привчання лежить вправу в певних морально - вольових проявах.
Вправа як спеціальна, багаторазово повторювана людиною діяльність необхідна для вдосконалення навичок поведінки в різних ситуаціях як результат підвищення свідомості. Вправа у вихованні відрізняється від вправи у навчанні. У першому випадку воно тісно пов'язане з одночасним підвищенням свідомості, а в другому - направлено на відпрацювання навичок і вмінь до високого ступеня автоматизму і роль свідомості в діях дещо знижується.
Для вдосконалення моральних та інших професійно важливих якостей велике значення має системний підхід до вправ, який включає в себе послідовність, плановість, регулярність. Це означає, що педагог з фізичного виховання та спорту повинен планувати обсяг і черговість навантажень, що впливають на розвиток позитивних звичок, на вдосконалення вольових якостей.
Треба не тільки роз'яснювати, а й постійно, наполегливо тренувати займаються в дисциплінованому, культурному поведінці, в точному виконанні спортивних правил, традицій, поки ці норми не стануть звичними.
Наочний приклад. Суть цього методу полягає в цілеспрямованому і систематичному впливі викладача ( тренера) на що займаються особистим прикладом, а також всіма іншими видами позитивних прикладів, покликаних служити зразком для наслідування, основою для формування ідеалу поведінки і засобом самовиховання.
Виховна сила прикладу ґрунтується на природному прагненні людей до наслідування, особливо молодих. Приклад легше сприймається і засвоюється тоді , коли він узятий з знайомої всім сфери діяльності. В якості виховних прикладів педагог використовує випадки з життя свого колективу (високі спортивні досягнення його окремих учнів в результаті багаторічного і наполегливої праці на тренуваннях і т.д.), приклади прояву високих моральних якостей видатними спортсменами на відповідальних міжнародних змаганнях та ін.
У виховній роботі слід більше користуватися позитивними прикладами. Якщо викладач (тренер) користується негативним прикладом, то треба вміло показати аморальну сторону прикладу, щоб викликати осуд з боку займаються.
Метод заохочення. Заохочення являє собою специфічну упорядковану сукупність прийомів і засобів морального і матеріального стимулювання. Моральне та матеріальне заохочення активно допомагає людині усвідомити ступінь праці в досягненні загальної задачі, осмислити свою поведінку, закріпити позитивні риси характеру, корисні звички.
У фізичній культурі та спорті до числа заохочень відносяться: схвалення, похвала педагога в ході занять і перед строєм, нагородження грамотою, медаллю за високі спортивно-технічні результати, присвоєння звання та ін.. .[2]
Література
1. Мудрік В., Леонов О., Мудрік І., Ільченко А., Козак Є. (2010). Організаційно-методичні основи фізичного виховання студентів вищих навчальних закладів. К. Педагогічна думка. 91-93.
2. Авторський колектив І.Бех, Т.Алєксєєнко, Г.Балл, О.Докукіна [та ін.] (2010). Програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні. Шкільний світ. – № 33 (545)
3. Бех І. Д. Виховання особистості. Сходження духовності : [наукове видання] К. : Либідь, 2006. – 272 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter