Соціальне підприємництво є видом підприємницької діяльності, який окрім комерційних результатів передбачає вирішення іншої соціальної проблеми. Початки соціального підприємництва сягають середини 19 століття. Він поділяється на період зародження (середина 19 ст. – друга половина 20 ст.), період становлення (кінець 20 ст.) і період розвитку (початок 21 ст.). [1, с. 22].
Слід погодитись, що розвиток соціального підприємництва в сучасному розумінні припав на 2000-ті роки, але водночас слід підкреслити, що його активізація в Україні почалася після Революції Гідності. Вирішення нагальних проблем для країн, регіонів, муніципалітетів, міст тощо. Сьогодні, на даний момент, це інструмент для державних інституцій для досягнення своїх цілей шляхом створення та отримання вигоди від іншого продукту, і ця частина може стосуватися вирішення соціальної проблема власного вибору. У більшості випадків соціальні компанії хвилюють проблеми спільноти, в якій вони знаходяться, тому що їхні засновники піклуються про них і змушують їх почуватися особливими. Вони є орієнтовані на рішення. У соціальних підприємствах системні рішення будуються навколо проблем.
Розрізняють три типи соціального підприємництва: 1) має бути зайнято принаймні 50% робочої сили, яка представляє вразливі верстви населення, створення нових робочих місць; 2) компанії можуть наймати менше половини своєї робочої сили з уразливих груп, натомість щонайменше 10% прибутку йде на соціальні цілі; 3) можна спрямувати 20% прибутку на соціальні цілі, не використовуючи незахищені верстви населення [2].
Основними категоріями громадян України, які займаються соціальним підприємництвом, є люди з інвалідністю, внутрішньо переміщені особи, особи, звільнені з місць позбавлення волі, учасники АТО/громади та бойових дій особи, внутрішньо переміщені особи та особи, які перебувають у складних життєвих обставинах Лише в Україні кількість внутрішньо переміщених осіб перевищує 1,5 млн [3].
Проблемами, які гальмують розвиток соціального підприємництва, є відсутність матеріально-технічної, фінансової та правового регулювання, плинності кадрів і недостатнього рівня кваліфікації працівників, недостатньої компетентності в даній сфері підприємництва, відсутності управлінського досвіду, усвідомлення того, наскільки важливо залучати певні групи людей до соціальних ініціатив. Соціальне підприємництво сьогодні потребує розробки чітких правових дефініцій та механізмів регулювання. Спірним питанням є необхідність надання податкових пільг чи інших стимулів для соціальних підприємств.
З огляду на викладене вище вважаємо, що є деякі значні моменти, які необхідно враховувати в Україні на майбутнє. Посилення статистичного обліку соціальних підприємств має бути додатково досліджено, статистично задокументовано та глибоко проаналізовано. Лише тоді, коли проблема чітко сформульована та знайдені шляхи її вирішення, можна сформулювати перспективні напрямки активізації її розвитку.
Література:
1. Соціальне підприємництво: від ідеї до соціальної трансформації / А. А. Свинчук та ін. Київ: ТОВ «ВІ ЕН ЕЙ ПІДПРИЄМСТВО», 2017. 188 с.
2. Чабарай Х. Підприємці та супердержави. Як розвивається соціальний бізнес в Україні Week.ua. 16 січня 2018 р. URL: https://tyzhden.ua/Economics/207751 (дата звернення: 10.06.2019).
3. Флюнт С. Аліна Бочарнікова: Соціальні підприємці працюють з усім світом. Український інтерес. 2019. 11 лютого. URL: https://uain.press/economics/alina-bocharnikova-sotsialni-pidpryyemtsi-pratsyuyut-z-usim-svitom-993962.
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter