Оптимізація грошових потоків, взаєморозрахунків та бізнес-процесів завжди зменшує фінансові витрати, заощаджує трудові ресурси та спрощує облік та контроль. Така оптимізація затребувана саме у тих випадках, які прямо законодавством не передбачаються, але не виключають при цьому додаткових можливостей.
Найбільш актуальними такі питання стають в кризисні часи, коли скорочують витрати, коли на обліку кожна копійка, коли відмовляються від збиткових операцій, коли переглядають та ревізують облікову політику. Так, зараз, коли волатильність валютного ринку дуже висока із-за політичної та економічної невизначеності, операції по конвертації іноземної валюти стають дуже ризикованими. В той же підприємства, які займаються зовнішньо-економічною діяльністю, повинні мінімізувати таки виклики, і при цьому, не припиняти своєї діяльності, тому що, якщо зупинитися, невідомо чи можливо буде знову пачати таку діяльність.
Підприємства-комітенти, які займаються експортом продукції через посередників-комісіонерів (держателів зовнішньоекономічних контрактів), є власником такої продукції та, й відповідно, валютної виручки, яка зараховується на валютні рахунки комісіонерів від нерезидентів-покупців. При звичайних обставинах, коли валютний курс стабільний, такий комісіонер продає іноземну валюту на міжбанку за дорученням комітента, а потім гривні від такого продажу перераховує на рахунок комітента. Такий порядок є класичним, тому що є базовий принцип, який полягає в тому, що розрахунки на території України повинні проходити в національній валюті, а комітент і комісіонер є резидентами України.
При стабільному та прогнозованому валютному курсі у комітента до комісіонера звичайно питань не виникає, але все змінюється при невизначеності курсу. При таких обставинах значно подовжуються (до тижня) розрахунки, і комітента не влаштовує робота комісіонера з продажу валюти (вибір банківської установи, робота з банком, узгодження з нерезидентом-покупцем терміну оплати).
На перший погляд, пряма норма закону каже про те, що перерахування між резидентами України повинні бути лише в національній валюті, а саме відповідно до Цивільного кодексу України [1]:
- Стаття 524. Валюта зобов'язання
1. Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
- Стаття 533. Валюта виконання грошового зобов'язання
1. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
<--->
3. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Господарський кодекс України містить аналогічні норми [2]:
- Стаття 198. Виконання грошових зобов'язань
1. Платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.
2. Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Перерахування іноземної валюти на території України потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, а саме відповідно пп. "г" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ від 19.02.93 за N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ліцензії потребує операція з використанням іноземної валюти на території України як засобу платежу [3]:
- Стаття 5. Ліцензії Національного банку України
<--->
4. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:
<--->
г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України
В той же час, як виняток, можливо перерахування іноземної валюти між резидентами України без отримання ліцензії, відповідно до нижченаведених норм законодавства.
Пунктом 1.3 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 за N 49, визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права [4].
Пунктом 5.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (далі - Інструкція), затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492, визначено, що поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України [5].
Поточними торговельними операціями в іноземній валюті є розрахунки, зокрема, за експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, що відповідно до договору не перевищує строки, установлені законодавством України для здійснення таких розрахунків; розрахунки на території України між резидентами - суб'єктами господарювання за товар на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку (п. 10 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затверджене постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005р. N 281 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29.08.2005р. за N950/11230) [6].
Згідно з Інструкцією [5] на поточні рахунки в іноземній валюті юридичних осіб - резидентів через розподільні рахунки зараховуються кошти, у т. ч.:
- перераховані з-за кордону нерезидентом на рахунок резидента, який виступає посередником, для подальшого перерахування іншим резидентам - суб'єктам господарювання, за дорученням яких на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод було здійснено продаж продукції, робіт, послуг;
- перераховані з рахунку резидента-посередника, яким за дорученням власника рахунку на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод здійснюється продаж продукції, робіт, послуг нерезиденту, у сумі валютної виручки від такого продажу, яка надійшла від нерезидента.
Отже, виходячи з режиму використання поточних рахунків в іноземній валюті, розрахунки (в тому числі і в іноземній валюті) між резидентами-комітентами з резидентами-посередниками (комісіонерами), якими здійснено продаж товарів (робіт, послуг) нерезидентам, не є поточними торговельними операціями в іноземній валюті, оскільки в даному випадку іноземна валюта не використовується як засіб платежу, так як виручка в іноземній валюті за товари (роботи, послуги) відповідно до діючого законодавства не є власністю резидентів-комісіонерів (ст. 1018 Цивільного кодексу України [1]) і ними здійснюється лише перерахування за належністю іноземної валюти, що надійшла на їхні рахунки від нерезидентів як оплата за експортовані товари.
Враховуючи викладене, грошові кошти, які надходять на рахунок комісіонера, не є для нього виручкою. Саме для комітента кошти, що надійшли, будуть виручкою. Щодо поняття валютної виручки, то незалежно від того, перераховується вона у гривні чи ні, вона залишається валютною виручкою, однак переведеною в національну валюту України. Крім того, Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР зі змінами та доповненнями [7] не містить положень щодо обміну іноземної валюти при виконанні договорів комісії, але покладає обов'язок щодо обов'язкового зарахування виручки на рахунок не пізніше встановленого терміну, таким чином, вихідним моментом в даному випадку є термін, а не вид валюти.
Отже, здійснення операції перерахування комісіонером іноземної валюти резидентам-комітентам, за дорученням яких ним здійснено продаж товарів (робіт, послуг) нерезиденту, не потребує ліцензії відповідно до пп. "г" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ від 19.02.93 за N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" [3].
Таким чином, комісіонер-резидент за договором комісії може здійснювати перерахування комітенту-резиденту виручки, яка належить комітенту та надійшла на рахунок комісіонера за експортовані нерезиденту товари (роботи, послуги) як в іноземній валюті так і в гривнах, в залежності від того, що передбачено умовами договору комісії.
Слід зазначити, що з офіційних тлумачень найбільш цінним з цього питання є податкове роз’яснення ще з 2009 року (№28396/7/22-5017 від 21.12.2009р.) [8], яке повинно бути чинним й досі. Однак, слід враховувати, що це роз’яснення, як і раніше, так і зараз, є маловідомим та малозрозумілим для податкових робітників.
Таким чином, розібравшись в тому, що при застосуванні таких перерахувань не буде порушень фінансового та податкового законодавства, можливо значно оптимізувати такі операції, скоротивши витрати та посиливши контроль за найбільш суттєвими моментами (час зарахування іноземної валюти, її продаж за більш вигідним обмінним курсом або відмова від такого продажу, прискорення отримання грошових коштів тощо).
Список використаних джерел:
1. Цивільний кодекс України.
2. Господарський кодекс України.
3. Декрет КМУ від 19.02.1993р. за N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
4. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000р. за №49.
5. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492.
6. Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затверджене постановою Правління НБУ від 10 серпня 2005 р. №281 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29 серпня 2005 р. за N 950/11230.
7. Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР зі змінами та доповненнями.
8. Лист Державної податкової адміністрації України від 21.12.2009р. №28396/7/22-5017.
______________________________
Науковий керівник: Мізіна Ірина Валеріївна, кандидат наук державного управління, доцент кафедри адміністративного і кримінального права Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter