Диверсифікація економічної діяльності у розвитку сільських територій є адекватною відповіддю не лише на виклики глобалізації світової економіки, пов’язаної з взаємопроникненням технологій та капіталів, але й у кризових умовах – є одним з інструментів антикризової стратегії розвитку. Ефективність диверсифікації безпосередньо залежить від своєчасної орієнтації на види товарів, робіт, послуг, які мають попит або наближаються до рівня конкурентоспроможності.
Сучасні тенденції розвитку сільських територій нашої держави схожі з європейськими і світовими і відбуваються у напрямі звуження сфери прикладання праці. Також для України характерними залишаються невідповідність професійно-кваліфікованої якості робітників потребам роботодавців та зростання безробіття. Проблема диверсифікації сфер зайнятості сільських мешканців особливо актуальна в регіонах України з високою часткою селян. До таких регіонів зокрема відноситься і Вінницька область, де частка сільських жителів складає понад 50%.
Узагальнення характеристик соціально-економічного стану села, основних процесів, що відбуваються в сільськогосподарському виробництві, а також на сільських територіях, у цілому дає змогу стверджувати, що для диверсифікації сільської економіки в регіональному розрізі існують необхідні умови, а також вагомі причини, головними з яких є низький рівень зайнятості та матеріального добробуту сільських жителів.
У цьому контексті диверсифікацію сільської економіки і зайнятості доцільно розглядати через три стратегічних напрями. Вони включають: заходи диверсифікації сільської економіки сільськогосподарського характеру (горизонтальний та вертикальний напрям); заходи диверсифікації сільської економіки несільськогосподарського характеру; диверсифікація сфер економічної діяльності.
Для підтримки напряму диверсифікації економіки необхідним є: забезпечення фінансування науково-дослідних установ; створення необхідних матеріальних і умов для зберігання кадрового потенціалу науки, запобігання його відпливу за кордон; створення регіональних програм підтримки селекційної та племінної справи.
Відродження українського села вимагає досягнення певної якості культурного життя, передумовами якої є: збереження та підтримання ефективного функціонування законодавчо визначеної необхідної мережі закладів культури; визначення статусу та повноцінне фінансування об’єктів соціально-культурної спадщини і природно-заповідного фонду, що межують із сільськими мережами розселення; забезпечення економічної доступності суспільно необхідних культурних послуг з врахуванням доходів сільського населення; дослідження попиту на послуги культури в регіональних системах розселення, який охоплює кінопокази, вечори відпочинку для молоді, гуртки для дітей і дорослих (у тому числі і платні) з музики, танцю, образотворчого мистецтва.
Отже, для створення комфортного життєвого сере¬довища, культурного зростання та відпочинку по¬трібно вдосконалювати та розширювати матеріально-технічну базу соціально-культурної інфраструкту¬ри шляхом збільшення бюджетного фінансування як на державному, так і на місцевому рівнях та залучен¬ня недержавних коштів.
Таким чином, заходи щодо покращення соціальної інфраструктури є різноплановими і залежать від сфери діяльності, форм власності, механізмів функціонування. Це необхідно враховувати при розробці програми розвитку соціальної інфраструктури регіону.
Поряд із коштами державного бюджету й місце¬вих бюджетів залучати кошти галузевих міністерств, відомств, організацій, кошти фізичних та юридичних осіб. Однак головним джерелом фінансування зазначених витрат є державний бюджет і місцеві бюджети. Тут важливого значення набуває досягнення збалансованих міжбюджетних відносин, поєднання виділення фінансових ресурсів із державного бюджету та коштів місцевих бюджетів. Необхідно досягти таких обсягів асигнування, які забез¬печать усі потреби розвитку соціальної інфраструктури на селі. Для цього потрібна реальна підтримка держави щодо бюджетного інвестування відновлення й розвитку соціальної сфери на селі в обсягах, передбачених Законом України «Про пріоритет¬ність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному госпо¬дарстві», а саме – виділення державних капітальних вкладень для створення об’єктів соціальної інфраструктури у сільській місцевості в обсягах не менше 0,5% вартості внутрішнього валового продукту.
Законодавчою базою для запровадження механізму зменшення диспропорції у соціально-економічній сфері окремих територій є Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів».
Таким чином, запропонований нами механізм розроблення програми соціального розвитку дасть змогу задовольнити потреби населення у об’єктах соціальної інфраструктури, розв’язати проблему територіального розміщення цих об’єктів, розробити конкретні заходи щодо покращення функціонування соціальної інфраструктури різного призначення і, найважливіше, – знайти шляхи фінансування таких програми, які дадуть змогу подолати диспропорції розвитку областей України загалом і районів областей і забезпечити населення робочими місцями
Ще одним стратегічним напрямом диверсифікації сільської економіки є урізноманітнення сфер економічної діяльності.
Вибір цього напряму обумовлений необхідністю протидіяти ризику ймовірного колапсу регіональної економіки – через існуючі загрози скорочення сільськогосподарського виробництва, а також нераціональної державної політики в галузі агропромислового комплексу, у поєднанні з низьким рівнем диверсифікації економіки (переважання первинного сектору, у багатьох областях – сільське господарство є основним сектором).
Прикладом аграрної області є Вінницька, тому необхідним є надання підтримки для нарощування обсягу та підвищення конкурентоспроможності економіки області шляхом поступового збільшення кількості секторів економіки та зміни структури економіки на користь продукції з більш високою доданою вартістю.
Для цього потрібне розміщення промислових, переробних та обслуговуючих підприємств у сільській місцевості Вінницької області. Соціальний ефект від цих заходів можна спостерігати не тільки завдяки створенню нових робочих місць, а й через можливість відновлення соціальної інфраструктури завдяки коштам, що будуть поступати у місцеві бюджети як податки підприємств.
Можливі заходи для реалізації цього завдання передбачають: створення регіонального інвестиційного фонду; розробка техніко-економічних обґрунтувань, концептуальних, дизайнерських і управлінських рішень для новостворених підприємств; підтримка створення регіонального гарантійного фонду; впровадження механізму відшкодування відсотків за кредитами на створення нових для Вінниччини видів економічної діяльності.
Таким чином, диверсифікація економіки села є ключем до зменшення значної залежності від сільського господарства й до розвитку нових видів економічної діяльності, створення нових підприємств і залучення інвестицій. Вона також може сприяти підвищенню рівня зайнятості та доходів сільського населення, збільшенню випуску продукції з високою доданою вартістю, покращенню якості людського капіталу й, нарешті, допомогти підвищити розвиток сільських територій.
Список використаних джерел:
1. Вітвіцький В. В. Сільський ринок праці – нові ризики та шляхи їх подолання / В. В. Вітвіцький, О. М. Могильний // Продуктивність агропромислового виробництва : зб. наук. праць. – К. : Україн. наук.-досл. ін-т продуктивності АПК, 2009. – № 13. – С. 32–40.
2. Гоголь Т. В. Багатофункціональний розвиток сільських територій – стратегічна мета державної регіональної політики [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.academy.gov.ua/ej/ej13/txts/Gogol.pdf.
3. Решитько Т. В. Проблема розширення сфери зайнятості сільського населення / Т. В. Решитько // Зб. наук. праць Кіровоград. нац. техніч. ун-ту. Серія: Економічні науки. – 2011. – Вип. 19. – С. 136–139.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter