Актуальною проблемою сьогодення для галузі мистецтвознавства лишається питання виокремлення категорій, що характеризують мистецькі напрями сучасності, зокрема постмодернізм.
Постмодернізм у мистецтві - це культурний, філософський та художній рух, що виник у другій половині ХХ століття і триває до наших днів. Це період, коли мистецтво відмовляється від традиційних цінностей, стилів і форм, характерних для модернізму, та відзначається різноманітністю, розмитістю меж, інтертекстуальністю, гібридністю, релативізмом та відкритістю до різних культурних впливів [4].
Науковці виділяють такі сновні риси постмодернізму в мистецтві включають: 1) суб'єктивізм та релятивізм: відмова від універсальних істин та абсолютних цінностей, підкреслення індивідуальності та різноманітності переживань і точок зору; фрагментарність: руйнування стандартних структур і форм, відмова від лінійного розгортання подій чи викладу історій; інтертекстуальність: використання цитувань, алюзій та посилань на інші твори мистецтва, культурні артефакти або ідеї з метою створення нових контекстів та значень; 3) гібридність: змішування різних стилів, жанрів та медіа в одному творі, щоб створити нові форми вираження; релативізм: відмова від універсальних норм і стандартів, підкреслення відносності і контекстуальності будь-яких оцінок або істин; глобалізація: відкритість до культурних впливів та ідей з усього світу, що призводить до поширення та змішування різних культурних традицій та виразних засобів [1].
Одним із яскравих виражальних засобів постмодерного мистецтва є імпровізація, яка має свої особливості в кожному з видів мистецтв. Ці особливості впливають на мехінізми застосування цього засобу при створення мистецького твору.
Імпровізація в музиці є процесом створення музики у реальному часі без попереднього планування або написання нот. Вона може виявлятися в різних жанрах та стилях музики, від класичної до джазу, від етнічної музики до електронної, ігрової та іншої. Імпровізація дає музикантам відчуття вільності в вираженні своїх почуттів, емоцій та ідей через музику, вона дозволяє їм спілкуватися та взаємодіяти з аудиторією на новому рівні.
У постмодерному мистецтві імпровізація часто використовується як засіб вираження індивідуальності та креативності. Музиканти можуть експериментувати з різними звуками, мелодіями та ритмами, створюючи унікальні аудіовізуальні враження. Вони можуть використовувати різні музичні інструменти, техніки та ефекти для створення атмосфери, яка відповідає їхнім творчим намірам.
У жанрі джазу імпровізація зазвичай відіграє основну роль у виконанні музики. Імпровізаційні соло можуть бути основними частинами композицій, де музиканти демонструють свої вміння у спонтанному творчому процесі. У джазових виступах часто відбувається імпровізована взаємодія між музикантами, де вони відповідають один одному на льоту, створюючи нові музичні ідеї та моменти.
У класичній музиці також можна знайти приклади імпровізації, хоча вона менш поширена, ніж у джазі або інших жанрах. Наприклад, органісти часто використовують імпровізацію під час виступів, додаючи спонтанні варіації та фантазії до стандартних музичних творів [2].
У сучасній електронній музиці імпровізація може виявлятися у використанні семплів, звукових ефектів та інших технік, щоб створити динамічні та емоційно насичені аудіовізуальні композиції.
У будь-якому жанрі музики імпровізація відкриває для музикантів можливість спілкування з аудиторією на новому рівні, створюючи унікальні моменти та емоційні враження, які можуть бути важливими для постмодерного вираження та сприйняття музики.
Імпровізація в танці - це процес спонтанного та непередбачуваного створення рухів у реальному часі, без попереднього планування або хореографії. Вона дозволяє танцюристам виразно виражати свої почуття, емоції та ідеї через танець, створюючи унікальні та спонтанні вистави [3].
У постмодерному мистецтві імпровізація в танці набуває особливого значення, оскільки вона дозволяє танцюристам експериментувати з різними стилями, техніками та виразними засобами. Вони можуть спонтанно використовувати різні рухи, позиції та жестів, а також взаємодіяти один з одним та з аудиторією, щоб створити унікальний танцювальний досвід.
Імпровізація в танці може мати різні форми та виражати різноманітні ідеї та концепції. Вона може бути абсолютно спонтанною, коли танцюристи вільно експериментують та взаємодіють між собою на сцені, реагуючи на музику, настрій чи власні почуття. Також імпровізація може бути частково структурованою, коли танцюристи мають деякі загальні правила або параметри, за якими вони танцюють, але конкретні рухи та вирази залишаються відкритими для спонтанних рішень та інтерпретацій.
У танці постмодернізму імпровізація часто використовується для створення унікальних та нестандартних вистав, які виходять за рамки традиційних хореографічних форм. Вона дозволяє танцюристам виражати свою індивідуальність та креативність через рух, створюючи динамічні та емоційно насичені вистави, які можуть вражати та вразити аудиторію.
Можна погодитись із думкою Є. Яниної-Ледовської, що “імпровізація в танці є важливим елементом постмодерного мистецтва, який дозволяє танцюристам виражати свою творчість, індивідуальність та емоції через спонтанні рухи та вистави. Вона відкриває нові можливості для експериментів та інновацій у світі сучасного танцю [5].
Імпровізація в перформансі - це процес створення вистави або виступу у реальному часі без попереднього планування або сценарію. Це може бути спонтанним виразом творчості, який виникає в момент вистави, або включати елементи заздалегідь підготовлених концепцій, які поєднуються зі спонтанними імпровізаціями.
У постмодерному мистецтві імпровізація в перформансі є важливим засобом виразності та спонтанності. Вона дозволяє артистам взаємодіяти з глядачами на новому рівні, створюючи унікальні моменти та досвіди, які можуть варіюватися від вистави до вистави.
Імпровізація в перформансі може приймати різні форми, включаючи словесні виступи, рухові інтерпретації, музичні імпровізації, використання об'єктів та реквізиту, спонтанне взаємодію з аудиторією та багато іншого. Вона може відбуватися на сцені, вулиці, галереї чи будь-якому іншому місці, де артист може спілкуватися з глядачами.
Імпровізація в перформансі дозволяє артистам виявляти свою креативність, спонтанність та індивідуальність, що може створювати динамічні та захоплюючі вистави для глядачів. Вона також може викликати реакції, емоції та рефлексію у глядачів, оскільки вони спостерігають за живим творчим процесом [6].
Отже, імпровізація є важливим засобом виразності та взаємодії в постмодерному мистецтві. Вона дозволяє артистам творити унікальні моменти та досвіди для глядачів, використовуючи свою креативність та спонтанність для створення динамічних та емоційно насичених творів.
Список літератури:
1. Аббязова Б. Т. Ознаки постмодерну в хореографічному мистецтві: друга половина ХХ – початок ХХІ ст. Київ. 2016. с. 122-127.
2. Ільїна Г. А. Танець постмодерн як новітня форма музичного театру. Педагогіка: збірник наукових праць. 2019. С. 85-94.
3. Погоріла М. Постмодернізм у балетному театрі. Київ. 2017. С. 66 — 70.
4. Станішевський Ю. Парадокси балетного постмодернізму. Музика. 2003. С.20.
5. Янина-Ледовська Є. В. Напрямки та тенденції розвитку контактної імпровізації у контексті сучасної хореографії. Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство: збірник наукових праць. 2011. Харків. С. 247–249.
6. Predock-Linnell L. L., and Predock-Linnell, J. From improvisation to choreography: The critical bridge. Research in Dance Education. 2001. P. 195–209.
___________________
Науковий керівник: Лиманська Ольга Вікторівна, доцент, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри хореографії ХНПУ імені Г. С. Сковороди
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter