Демографічна ситуація впродовж усіх років української незалежності визнається науковцями кризовою. Витоки демографічних проблем, на нашу думку, варто шукати в радянському минулому. Саме дії, а скоріше бездіяльність влади у вирішенні демографічних проблем стала відправною точкою нинішньої складної ситуації в означеній сфері. В радянський період нашої історії мали місце скорочення тривалості життя і темпів народжуваності; зростання смертності та ознаки «старіння нації». Прослідковується й чіткий звʼязок між рівнем розвитку економіки й демографічними процесами. За наявності кризових явищ в радянській економіці загострювалася й демографічна криза, зростало безробіття, знижувалися доходи населення, особливо сільського.
Для збереження поселенської мережі та, так би мовити «утримання» населення в сільській місцевості важливе значення мало належне функціонування соціальної сфери – наявність шляхів сполучення між містом і селом, забезпеченість медичними, культурно-освітніми закладами та ін. В минулому соціальна сфера села розглядалася як затратна і фінансувалася виключно за залишковим принципом, в перебудовчий період відношення до неї практично не змінилося.
Всю територію України депопуляція сільського населення охопила ще з 1979 р. Тривалий час відносно благополучними, в демографічному відношенні, вважалися області Карпатського регіону, де природний приріст населення становив у середньому 7,4 особи на 1000 населення, тоді як по Україні цей показник становив всього 3,5. Проте, за наступні 20 років ситуація значно змінилася. Щорічне зменшення чисельності сільських жителів впродовж 1980-1990-х рр. – становило 60,2 тис.осіб. [1,с.41-43; 2,с.329]
Ще однією проблемою українських сіл стало старіння населення. Сільське населення країни вважалося старим ще з 1974 р., відповідно зі шкалою ООН щодо вимірювання старіння населення. На кінець 80-х рр. майже у половині областей України частка селян похилого віку наблизилася до третини [1,с.22; 2,с.28]. Зростала також кількість непрацездатних. Так, якщо в середньому на 1000 осіб працездатного віку в 1990 р. припадало 1026 непрацездатних, то у 1997 р. це співвідношення становило 1037 на 1000 працездатних [3,с.3].
Скорочення кількості сільського населення, зростання числа осіб похилого віку, міграція молоді у міста, приєднання сіл до міських поселень, переведення їх у селища міського типу призводили до значних змін у сільській поселенській мережі. В результаті впродовж 1970-2000 рр. сільська поселенська мережа України скоротилася на 2671 одиницю [4,с.31; 5,с.71].
Вирішити вищезгадані проблеми радянському керівництву не вдалося, вони «дісталися» незалежній Україні у спадок від тих часів. Не змогла їх подолати й українська влада за роки незалежності. Кризовість сучасної демографічної ситуації визначається доповненням депопуляції не лише старінням нації, а й значним погіршенням здоровʼя як населення в цілому, так дітей і підлітків зокрема. Для покращення ситуації важливо на державному рівні здійснити ряд важливих і затратних кроків, що за нинішніх умов залишається недосяжним.
Список використаних джерел:
1. Народне господарство Української РСР у 1990 р. Стат. щорічник. -К., 1991. – 496 с.
2. Статистичний щорічник України за 2000 р.- К.: Техніка, 2001. – 598 с.
3. Про стан соціального розвитку села (доповідна записка). – К., 1998. - 47 с.
4. Прокопишак К. В. Проблеми розвитку соціальної інфраструктури та відродження сіл Карпатського регіону. Монографія.– Львів, 1997. – 175 с.
5. Розвиток сільських територій України. – К., 2006. – 740 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter