Вітчизняна лінгвістика досягла помітних успіхів у дослідженні різних структурних рівнів латинської мови, зокрема семантики лексем на позначення кольору. У працях українських мовознавців представлені різні лінгвістичні аспекти вивчення прикметника у класичних мовах [1, 2, 4]. Національно-культурна своєрідність семантики ад’єктивів на позначення кольору в латинській мові є результатом лінгвокультурної інтерпретації колірного бачення й впливом історично-культурних традицій. За доби античності спостерігається активний розвиток колористичної культури, зумовлений політичними і національними процесами у суспільстві. Співвіднесеність кольору з його еталонним носієм, передбачає зв’язок його із природними об’єктами, що мають відповідний колір. Об’єкти – носії певного кольору в природі позначені широкою різноплановістю: «природні об’єкти», «частини тіла людини», «боги», «тварини» тощо. Психологічне сприйняття кольорів може бути як позитивне, так і негативне.
В латинській мові прикметники жовтого кольору перебувають в семантичній опозиції. Жовтий колір символізує як сонце, радість, так і смерть та хвороби. Наприклад, лексема flavus є постійним епітетом іменника Minerva, ae f (Мінерва) у «Метаморфозах» Овідія. Зустрічаємо значення «русява», «жовтокоса»: «adspicit hunc oculis isdem, quibus abdita nuper viderat Aglauros flavae secreta Minervae proque ministerio magni sibi ponderis aurum postulat (Ov. Met. II 749) – на нього Аглавра дивиться такими ж очима, якими недавно бачила приховані таємниці русявої Мінерви, і за цю послугу вимагає для себе чимало золота». Тоді як лексема luridus (блідо-жовтий) втрачає яскравість і має різко негативне емотивне значення: «reliquit ossa pelle amicta lurida (Hor. Ep. 17, 22) – залишилися кістки, обтягнуті блідо-жовтою шкірою».
Лексема aureus (золотий) належить до традиційної поетично маркованої лексики: «quanto splendidior quam cetera sidera fulget Lucifer et quanto quam Lucifer aurea Phoebe, tanto virginibus praestantior omnibus Herse ibat (Ov. Met. II 723) – як серед решти зірок виділяється Зірниця, і як меркне Зірниця поряд із золотою Фебою, так найвродливіша з усіх дівчат виступала вперед Герса». Як слушно зауважує Т. Панько, у художньому контексті «слово “золотий” виявляє таку багатоплановість, у якій тісно переплітаються загальномовні і власне поетичні смислові відтінки» [3, 22].
Ад’єктиви на позначення синього кольору в античній поезії вживаються як означення при вузькому колі іменників. У багатьох синтагмах, де зазвичай у сучасних мовах уживаються прикметники синього кольору, в латинській мові вони виміщаються лексемами чорного або білого тонів. Природні реалії синього кольору у античних авторів набувають епітетів світлого або темного тонів і зрідка стають синіми. Така тенденція свідчить про процес формування системи прикметників синього кольору, прототипом якого у природі є вода та небо: «oraque caerulea patrium clamantia nomen excipiuntur aqua (Ov. Met. VIII 229) – батька ще кликав, коли вже приймало його лазурове море». Сполучення прикметника caerulrus (синій) з іменником aqua (вода) надає експресії поезії та вказує на фатальний кінець.
Лексема lividus (синюватий) з іменником racemus (ягода) реалізує емотивно-позитивне значення: «iam tibi lividos distinguet autumnus racemos purpureo varius colore (Hor. C. II 5, 10) – ягоди синюваті осінь прикрасить пурпуровим кольором». Така синестезія двох кольорів увиразнює поетичне зображення пейзажу. У синтагмі «carpere lividas obliviones (Hor. C. IV 9, 33) – канути в забуття» лексема lividus втрачає колірне значення і отримує ідіом не значення ”забутий у пам’яті”.
Таким чином, латинські ад’єктиви на позначення жовтого та синього кольорів виділяються своєю національно-культурною забарвленістю. Автори створюють яскраві художні емоційно-експресивні образи, які привертають увагу читача. Взаємодія лінгвокогнітології та культурології відкриває нові горизонти в дослідженні лексичних одиниць з позиції лінгвокультурології.
Список використаних джерел:
1.Бичкова Л.В. Колористична картина античного світу. К.:Вища школа, 2003. 135 с.
2.Вербицька О.А. Семантичні і дериваційні модифікації прикметника сірий // Вісник Харк. нац. ун-ту. Серія Філологія. Харків, 2000. №491. С. 247–250.
3.Панько Т. І. Слово „золотий” у поезії І. Франка// Рідне слово. К.: Наукова думка, 1974. Вип. 8. С. 22-26.
4.Петришин М. Й. Семантичне поле прикметників розміру у старогрецькій мові. Дис. канд. філ. наук. Львів, 2005. 209 с.
5.Q. Horatius Flaccus. Opera. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.perseus.tufts.edu.
6.P. Ovidius Naso. Metamorphoses. Leipzig: Druck und Verlag von B. G. Teubner, 1928. 378 s.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter