|
|
|
УДОСКОНАЛЕННЯ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН ЯК ПРІОРИТЕТНИЙ НАПРЯМОК РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
| |
| 02.10.2014 21:16 |
|
Автор: Шабанов Дмитро Ігорович, аспірант, Національна металургійна академія України
|
|
[Секція 1. Економіка та підприємництво;] |
Процес формування інтегрованих корпоративних структур – одна з найважливіших тенденцій розвитку сучасної економіки. Саме ці великі структури складають свого роду каркас індустріально розвинених країн і світового господарства в цілому. Промислові групи стали ефективною формою консолідації матеріальних ресурсів і виробничого капіталу різних компаній. Ці загальносвітові тенденції починають проявлятися і в Україні, хоч і мають істотні особливості.
У перехідній економіці із здійсненням дерегулювання державного сектора, відходом від директивних методів керівництва і скасуванням ієрархічних структур, що існували раніше, зростає роль асоціативних форм діяльності і інтегрованих структур управління підприємствами на підставі ринкових принципів господарювання. Затверджуються нові форми інтеграції господарюючих суб'єктів: 1) шляхом входження підприємств у вертикальні структури (корпоративні групи), реорганізовані з галузевих структур або створені наново; 2) на підставі формування горизонтальних асоціативних утворень.
Крім загальносвітових тенденцій корпоративного розвитку в Україні діють специфічні фактори, що визначають особливості формування корпоративної ланки національної економіки. Пошук нових форм кооперації і актуальність інтеграційних процесів, зокрема, обумовлені падінням попиту і обсягів виробництва, браком інвестицій і оборотних коштів, скороченням державних замовлень. Специфічні фактори, що спонукають підприємства до об'єднання в великі структури, можна об'єднати в три основні групи: технологічні; ринкові; управлінські [1].
Дія технологічних факторів спричиняє такі позитивні результати:
1. Досягнення ефекту масштабу. У разі об'єднання однопрофільних підприємств в єдине юридично самостійне утворення досягається зниження витрат на одиницю продукції за рахунок зниження постійних витрат, зростання обсягів виробництва, у тому числі, за рахунок збільшення серійності виробництва, що, дає збільшення частки відповідного ринку;
2. Прискорення процесів диверсифікації виробництва і науково-технічного потенціалу, що, у свою чергу, забезпечує ефект усереднювання при переливі капіталу з одних галузей в інші і при освоєнні ринків нової продукції. За своєю суттю корпорації, як великі господарські утворення, передбачають деяку міру диверсифікації (вищий її рівень досягається в конгломератних групах). Особливого значення диверсифікація набуває в умовах ринкової конкуренції. У цьому випадку досягаються ефект усереднювання при переливі капіталу з галузі в галузь залежно від коливань норми прибутку, а також економія, що одержується при комбінуванні взаємодоповнюючих ресурсів і альтернативному використанні надлишкових ресурсів.
3. Реалізація синергетичного ефекту, у тому числі, при горизонтальній інтеграції (наприклад, при об'єднанні з банківським капіталом). При вертикальній інтеграції виробничих підприємств синергетичний ефект виявляється, при об'єднанні зусиль декількох технологічно взаємодоповнюючих виробничих одиниць. Особливо відчутна реалізація даного ефекту в інноваційній сфері. Ефект масштабу і синергетичний ефект в значній мірі пов'язані з одержуваною економією на елементах постійних витрат [2].
Дія ринкових факторів спричиняє такі позитивні результати:
1. При інтеграційних процесах відбувається економія на масштабі сфери діяльності. У інтегрованих структурах об'єднуються господарюючі суб'єкти, що мають власні ринкові ніші, розроблену політику просування товарів, налагоджені постачальницько-збутові мережі, апробовані результати маркетингових досліджень і т. д. Це дає можливість скористатися всіма компонентами механізму реалізації ринкової стратегії в сукупності, і на їх основі розробити найбільш ефективний варіант організації господарської діяльності групи. Окрім того відбувається деяке усунення конкуренції між учасниками корпоративного союзу шляхом координації їхньої ринкової поведінки і отримання конкурентних переваг стосовно до зовнішніх агентів ринку (так званий ефект монополії).
2. Об'єктивною основою дії ринкових факторів формування інтегрованих корпоративних структур є також економія на трансакційних витратах. При інтеграції деякої кількості господарюючих суб'єктів в рамках групи їх узгоджена політика призводить до скорочення числа трансакцій - різного роду операцій, договорів, контрактів, що є неодмінними інструментами ринкової взаємодії. Це може дати економію і на податкових платежах. Таким чином, відбувається свого роду часткове виведення ринкових відносин за межі групи [3].
Обмежена відповідальність акціонерів корпорації і відділення управління корпорацією від її власників, з одного боку є, взаємообумовленими і випливають одне на одного. З іншого боку, вони є причинами того, що корпорація асоціюється з великомасштабним виробництвом. Юридична незалежність корпорації від акціонерів визначає її стабільність і тривале існування. Обмежена відповідальність акціонерів дозволяє інвесторам мінімізувати ризики, роблячи корпорацію ідеальним місцем вкладення капіталу дрібними вкладниками. Це у результаті складає вельми значні суми, необхідні для великого виробництва.
Найбільш сильний вплив на формування і зміну будь-якої корпорації мають інтереси власників, працівників, менеджерів і замовників (покупців). Інституційний механізм корпоративних відносин має узгоджувати інтереси цих усіх груп зацікавлених осіб. Організаційна структура корпорації встановлює взаємодії, координації, розподілу функцій між структурними, підрозділами, закріплюючи права і відповідальність між ланками управління. Структура реалізується за допомогою організаційної схеми, штатного розкладу, положень про підрозділи, посадових інструкцій. Елементами структури є як підрозділи, що виконують певні функції, так і окремі працівники (керівники, фахівці, робітники, службовці). Ключовими поняттями структур управління є елементи, зв'язки (відносини), рівні і повноваження [2].
Організація діяльності корпорації визначається такими об'єктивними факторами зовнішнього середовища, як стратегія і цілі, розмір організації, технологія, стадія життєвого циклу організації, організаційна форма. Виділяють такі основні параметри організаційних структур: складність, формалізація, централізація, спеціалізація, діапазон керованості, влада і контроль, персонал, адміністрування. Розподіл факторів на внутрішні і зовнішні досить умовний, тому що внутрішнє і зовнішнє середовище організації знаходяться у тісному взаємозв'язку.
Список використаних джерел:
1. Кумз П., Уотсон М., Кампос К., Ньюэлл Р., Уилсон Г. Цена корпоративного управления // Вестник McKinsey. – http://www.vestnikmckinsey.ru/. – 2003. – №1 (3).
2. Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності: Посібник. – К.: Академія. – 2001. – С. 108.
3. Кітела І., Кіняєв О. Практика корпоративного управління в Україні. – К.: Міжнародна фінансова корпорація. – 2005. – С. 87.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter