1980-і роки стали важливим етапом для взаємодії дитячої медіапродукції та музичної масової культури в США. У цей період сформувалися ефективні моделі інтеграції телебачення, музичної індустрії, ринку іграшок, кінематографу та відеокліпового виробництва, що сприяло появі масштабних мультимедійних франшиз. Одним із найуспішніших прикладів подібних взаємодій став мультсеріал «The Transformers», що транслювався на американському телебаченні в 1984 – 1987 роках. Будучи важливим елементом просування однойменної лінійки іграшок роботів-трансформерів, мультсеріал водночас набув культового статусу серед дитячої та підліткової аудиторії та став одним із символів американської масової культури 1980-х років. В подальшому франшиза отримала численні продовження у форматах анімації наступних поколінь, кінематографу та відеоігор, у зв’язку з чим перший мультсеріал 1984 – 1987 років серед шанувальників отримав неофіційне позначення «The Transformers: Generation 1».
Не дивлячись на велику популярність мультсеріалу та вагому його роль в мас-культурі 80-х років, еволюція його музичного оформлення, що відображала суттєві зміни в естетиці героїчної анімації декади, залишається недостатньо висвітленою у музикознавчих дослідженнях.
Особливий інтерес становить те, що еволюція саундтреку до мультсеріалу «The Transformers» відбувалася паралельно із процесом активної інтеграції рок-музики та синтезаторної естетики в героїчну анімацію 1980-х років. Тим не менш на прикладі мультсеріалу можна простежити не лише поступове залучення рокових і синтезаторних елементів, але й подальше співіснування різних музично-стилістичних моделей у межах однієї франшизи.
Структурно мультсеріал складається з чотирьох сезонів, об’єднаних спільною сюжетною лінією. Особливе місце в історії франшизи займає повнометражний анімаційний фільм «The Transformers: The Movie» (1986), який виступив сюжетною ланкою між другим та третім сезонами. Відповідно, еволюція музичної концепції франшизи може бути представлена у вигляді такої послідовності: сезон 1 (1984) – сезон 2 (1985) – «The Transformers: The Movie» (1986) – сезон 3 (1986) – сезон 4 (1987).
Важливою складовою музичного образу мультсеріалу стала вступна композиція The Transformers Theme Song, що відображала характерну для телевізійної анімації 1980-х років тенденцію створення яскравих вокальних тем-заставок із високим рівнем впізнаваності. Скорочена інструментальна версія композиції, як правило, використовувалася у фінальних титрах.
Музичне оформлення першого та другого сезонів, створене Джонні Дугласом (Johnny Douglas) та Робертом Джей Уолшем (Robert J. Walsh), тяжіє до симфонічно-оркестрової та симфо-джазової стилістики, що свідчить про спадковість від традицій голлівудської екранної музики попередніх десятиліть. Провідна роль оркестрового звучання визначає як музичні теми героїв, так і загальний характер вступної композиції The Transformers Theme Song.
До показових прикладів героїчного тематизму належать композиції Transformers Melody, Battle Fearlessly, The March Of War. Їхня інтонаційна організація виявляє типологічну спорідненість із героїчною симфонічною стилістикою американського кінематографу 1970-х – 1980-х років, зокрема з моделлю, репрезентованою музикою до кіносаги «Star Wars». Важлива роль мідних духових інструментів і фанфарних інтонацій також наближає зазначені композиції до традицій історико-пригодницького кінематографу і жанру «пеплум» середини XX століття.
Для створення атмосфери небезпеки та інтриги часто використовувалася композиція Prepare, якій властиві джазово-оркестровий характер, активне використання хроматизму та асоціативна спорідненість із музикою «шпигунських» фільмів попередніх десятиліть. Водночас в межах перших двох сезонів спостерігаються невеликі ознаки майбутнього стилістичного вектору. Так, у композиції Explore Repair героїчна фанфарність оркестру поєднується із жорсткими синтезаторними тембрами та напруженим хроматичним рухом. У даному випадку синтезатор ще не відіграє провідної ролі, проте його присутність вказує на поступове розширення тембральної палітри саундтреку.
Окрему групу становлять інструментальні варіації на мелодію The Transformers Theme Song, що використовувалися як фоновий музичний матеріал. Зокрема, у композиції Heavy Mettle головна тема мультсеріалу виконується електрогітарою в контексті джазово-оркестрового аранжування із додаванням синтезаторів. Подібні приклади демонструють поступове залучення елементів рокової та синтезаторної естетики ще до радикальних змін, що відбудуться у 1986 році.
Таким чином музичне оформлення перших двох сезонів підсумувало традиційну для американської героїчної анімації модель, що спиралася на оркестрову виразність, симфо-джазові елементи та спадщину класичного Голлівуду.
Кардинальну зміну цієї моделі продемонстрував повнометражний анімаційний фільм «The Transformers: The Movie». Саме в ньому рокова та синтезаторна естетика вперше набула визначального значення. До структури мультфільму були інтегровані вокальні композиції, стилістично пов’язані з популярними напрямами американської рок-музики середини 1980-х років. Найбільшого поширення набули Хеві-метал та Мелодик-рок (AOR – Adult Oriented Rock/Album Oriented Rock), який можна розглядати як одну з найбільш комерційно орієнтованих форм американського Хард-року [1].
Активне використання рок-музики засвідчило зміщення художніх акцентів франшизи у бік більш дорослої підліткової аудиторії. Цьому відповідали і зміни сюжетної драматургії мультфільму, для якої стали характерними підвищений рівень драматизму, зображення загибелі ключових персонажів та загальне ускладнення конфліктів. Показовим є і нове трактування вступної теми The Transformers Theme Song, яка у повнометражці була виконана гуртом Lion у стилістиці Хеві-металу.
Суттєві зміни відбулися і в сфері інструментального музичного супроводу. Симфо-джазова та оркестрова модель перших двох сезонів поступилася місцем повністю синтезаторному саундтреку композитора Вінса ДіКоли (Vince DiCola), який незадовго до цього здобув широку популярність завдяки роботі над музикою до спортивної драми «Rocky IV». Подібна трансформація сформувала значно динамічнішу та ритмічно активнішу музичну атмосферу, співзвучну з актуальними тенденціями популярної музики середини 1980-х років.
Рок-композиції мультфільму виконували не лише розважальну, але й драматургічну функцію. Так, метал-трек Instruments Of Destruction гурту N.R.G. супроводжував образи антагоністів та підкреслював жорстокий характер їхніх дій. Важливу роль у формуванні відповідної образності відігравали жорсткі гітарні рифи, щільна ритм-секція та експресивна манера виконання.
Інші композиції у стилі Хеві-метал, зокрема Nothing Gonna Stang In Our Way та Hunger гурту Spectre General, використовувалися для підкреслення рішучості персонажів у ситуаціях боротьби, небезпеки та подолання перешкод. На відміну від них, композиції Dare та The Touch у виконанні Стена Буша (Stan Bush), що належать до стилістики AOR, репрезентували образи героїчного піднесення, перемоги та тріумфу. Важливими ознаками цих композицій стали яскраво виражена гімнічність, потужна вокальна подача та активне використання клавішних синтезаторів із ефектами «космічності» і «фанфарності», що характерно для багатьох зразків AOR середини 80-х років.
Не менш важливу роль у музичній драматургії фільму відігравав інструментальний саундтрек Вінса ДіКоли. Сцени протистояння двох головних фракцій трансформерів – автоботів та десептиконів, супроводжувалися композиціями City Under Siege, Autobot/Decepticon Battle, Showdown, Escape. Для кожної з даних композицій притаманна взаємодія коротких тематичних ядер, які багаторазово повторюються та варіюються. До важливих таких мікротем належить висхідна хроматизована мелодична формула, що пов’язана із неспокійною конфліктною образністю антагоністів – трансформерів десептиконів. У кульмінаційних епізодах ця тема виконується електрогітарою і додатково посилюється елементами Хеві-металу, що сприяє зростанню драматургічної напруги. В епізодах, у котрих вороги лише будують жорстокі плани вона підкреслюється менш гучними протяжними синтезаторами, або «причаївшимися» пульсуючими басами, що можна прослідкувати в композиції More Than You Imagine.
Серед інших мелодичних тем Вінса ДіКоли відмінну функцію виконує героїко-драматична мелодія, що пов’язана із ситуаціями випробування, жертовності і подолання небезпеки. Вона споріднена із композицією War, яку ДіКола написав для саундтреку «Rocky IV». Також в картині часто використовувався дієвий тематизм, характерний для загального «спортивно-героїчного» стилю Вінса ДіКоли у 80-х роках, який представлений акцентованими синтезаторними акордовими послідовностями фанфарного типу, що підкреслюють активний розвиток дії та атмосферу боротьби.
Залежно від драматургічного контексту усі зазначені тематичні елементи можуть переходити між провідними мелодичними голосами, басовими остинатними структурами та акомпануючими шарами, утворюючи розгалужену систему внутрішніх музичних зв’язків між окремими композиціями саундтреку.
Окрім хроматичної теми антагоністів десептиконів, в картині також представлена музична тема головної сюжетної загрози – гігантського трансформера Юнікрона (Unicron’s Theme). Її напружений характер будується на протилежних принципах. Зокрема використовуються повільний темп, пульсуючі електронні басові лінії та низхідні синтезаторні мелодичні побудови. На відміну від музики бойових сцен, чи «хроматизму десептиконів», в даній темі не домінує відчуття активної боротьби. Тут в більшій мірі формується атмосфера невідворотності та масштабної космічної загрози.
Особливий драматизм представлений у композиції Death Of Optimus Prime, де синтезаторне звучання поєднується із фортепіано. Натомість композиція 2005 репрезентує протилежний емоційний полюс саундтреку: характерні героїчні тематичні елементи набувають тут максимальної фанфарності та підкреслюють образ надії й майбутньої перемоги.
Можна сказати, що у саундтреку «The Transformers: The Movie» ДіКола створює власні тематичні комплекси та лейтмотивні структури, які не пов’язані безпосередньо з музичним матеріалом ранніх сезонів, проте виконують аналогічні драматургічні функції в межах нової більш напруженої роково-синтезаторної естетики. Стилістично саундтрек ДіКоли перебував на перехресті декількох популярних у 80-х роках напрямів. Загальне електронне звучання стилю Синт-поп у його жорсткому вигляді виявилось співзвучним із синтезаторною «фанфарністю» AOR. Також періодично саундтрек ДіКоли переходив до більшої структурної і гармонічної ускладненості Прогресив-року та Джаз-ф’южну, але зберігав при цьому темброві характеристики популярної рокової і синтезаторної музики 1980-х років. Включення звучань різних популярних стилів декади забезпечило музиці ДіКоли виняткову стилістичну багатошаровість.
Подальший розвиток музичної концепції франшизи простежується у третьому та четвертому сезонах мультсеріалу. Попри те, що сюжетно третій сезон безпосередньо продовжував події повнометражного фільму «The Transformers: The Movie», на його початковому етапі відбулося повернення до симфо-джазового музичного матеріалу, характерного для перших двох сезонів. Проте вже в наступних серіях починають активно використовуватися нові композиції Джонні Дугласа та Роберта Джей Уолша, які являють собою своєрідні вільні варіації на роково-синтезаторний тематизм Вінса ДіКоли. При збереженні стилістичної спорідненості з музикою повнометражного фільму, новий саундтрек відзначається дещо спрощеною тембровою палітрою та менш деталізованою студійною обробкою звучання, що пов’язано зі специфікою телевізійного формату.
Водночас, на відміну від «The Transformers: The Movie», де роково-синтезаторна стилістика повністю витіснила оркестрову симфо-джазову модель попередніх сезонів, у третьому та четвертому сезонах обидві музичні системи певний час співіснують. Нові синтезаторні композиції Дугласа та Уолша використовувалися поряд із фрагментами музичного матеріалу перших сезонів, утворюючи своєрідну гібридну модель саундтреку.
Якщо музична драматургія «The Transformers: The Movie» будується на протиставленні трагедії, загрози, надії та перемоги, то саундтрек третього та четвертого сезонів тяжіє до більш однорідного емоційного поля, в якому переважають тривожні, похмурі та конфліктні образи. У порівнянні з музикою Вінса ДіКоли тут меншою мірою представлені як трагічні кульмінації, так і виразно тріумфально героїчні епізоди. Натомість посилюється роль напружених роково-синтезаторних фактур, агресивних конфліктних тематичних побудов та похмурих науково-фантастичних образів, що значною мірою визначають музичне обличчя пізнього періоду мультсеріалу.
Показовою є також подальша трансформація вступної композиції The Transformers Theme Song. В третьому та четвертому сезонах тема отримала ще більш нове аранжування, близьке до поєднання стилів Електро [13] та Синт-поп. Домінування жорстких електронних тембрів, програмованої ритміки та синтезаторних басових ліній відобразило подальше посилення ролі електронного звучання у музичній концепції франшизи. Можна сказати, що еволюція вступної теми від симфо-джазу через Хеві-метал до Синт-попу і Електро стала своєрідним концентрованим відображенням загальної трансформації музичної мови «The Transformers» у 1984 – 1987 роках.
Таким чином музична еволюція франшизи «The Transformers» у 1984 – 1987 роках продемонструвала яскравий перехід від оркестрової та симфо-джазової моделі звучання, асоціативної з атмосферою «старого Голлівуду» до рокового і синтезаторного саунду, характерного для масової музики 1980-х років. Проте такі метаморфози не зводилися до простого витіснення симфо-джазової моделі роково-синтезаторною. Повнометражний мультфільм «The Transformers: The Movie» став кульмінацією процесу оновлення музичної мови франшизи, тоді як у третьому та четвертому сезонах сформувалася гібридна система, у якій роково-синтезаторний тематизм співіснував із залишками симфо-джазової традиції. У цьому відношенні франшиза відобразила ширші процеси трансформації музичної естетики американської героїчної анімації другої половини 1980-х років. Отримані результати демонструють, що еволюція музичного оформлення мультсеріалу відображала складні процеси взаємодії оркестрових, рокових та електронно-синтезаторних принципів організації саундтреку.
Список літератури
1. Терентьєв Д.Д. Мелодик-рок в музиці 80-х років ХХ сторіччя : дис… кандидата мистецтвознавства : 17. 00. 01 / НМАУ ім. П.І. Чайковського. Київ, 2018. 212 с.
2. Burns, G. A typology of «hooks» in popular records. Cambridge University Press, Popular Music, January 1987, pp. 1–20.
3. Coyle, R.. Drawn to Sound: Animation Film Music and Sonicity (Genre, Music and Sound). Sheffield: Equinox Publishing, 2010. 271 p.
4. Goldmark, D.I., Kramer, L. and Leppert, R. Beyond the Soundtrack: Representing Music in Cinema. Berkeley, Los Angeles and London: University of California Press, 2007. 324 p.
5. Gorbman, C. Unheard Melodies: Narrative Film Music. Bloomington: Indiana University Press, 1988. 186 p.
6. Hudson, S. S. Heaviness in Metal Music. Oxford: Oxford University Press, 2015. 232 p.
7. Kalinak, K. Sound: Dialogue, Music, and Effects. New Brunswick, New Jersey: Rutgers University Press, 2015. 224 p.
8. Lampl, K. Film Music (The Basics). Routledge, 2023. 156 p.
9. Lehman, F. Film Music Analysis (Routledge Music and Screen Media Series). Routledge, 2024. 300 p.
10. Lilja, E. Theory and Analysis of Classic Heavy Metal Harmony. Helsinki: IAML Finland, 2009. 230 p.
11. Walser, R., Running with the Devil: Power, Gender, and Madness in Heavy Metal Music (Music / Culture). Hannover: Wesleyan University Press, 2014. 254 p.
12. Weinstein, D. Heavy Metal: The Music and it’s culture. Revised edition. New York: Da capo press, 2009. 368 p.
13. Wilson G. Greg Wilson's Discotheque Archives. Liverpool: Super Weird Substance, 2023. 146 p.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter