Вступ та актуальність теми. Сучасний студентський спорт характеризується високим рівнем конкуренції, значними фізичними та емоційними навантаженнями. Успішність виступу студента-спортсмена на змаганнях залежить не лише від рівня його фізичної, технічної чи тактичної підготовленості, а й від психофізіологічного стану. Специфіка студентського спорту полягає в необхідності поєднувати напружений навчальний процес (особливо на складних технічних чи інженерних спеціальностях) із регулярними тренуваннями.
Постійний дефіцит часу, екзаменаційні сесії та відповідальність за результат породжують хронічний психоемоційний стрес. Передзмагальний та змагальний стрес часто стають головними чинниками, які заважають спортсмену повністю реалізувати свій потенціал. Тому дослідження психофізіологічних маркерів стресу та розробка експрес-методів його подолання є вкрай актуальними для теорії та практики фізичного виховання і спортивного тренування.[1]
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження в галузі спортивної психофізіології показують, що стрес викликає дисбаланс у вегетативній нервовій системі, зміщуючи рівновагу в бік симпатичного відділу. Це призводить до надмірного зростання частоти серцевих скорочень (ЧСС), тремору кінцівок, порушення координації рухів та зниження концентрації уваги. Науковці зазначають, що вміння керувати своїм психофізіологічним станом безпосередньо корелює з високими спортивними результатами, особливо в індивідуальних видах спорту, де потрібна висока точність та самоконтроль.[2]
Мета дослідження: визначити вплив змагального стресу на психофізіологічні показники студентів-спортсменів та обґрунтувати ефективність комплексного застосування психорегулюючих методів у тренувальному процесі.
Методи дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, метод експрес-діагностики рівня ситуативної тривожності (тест Спілбергера-Ханіна), хронометрія, пульсометрія (оцінка варіабельності серцевого ритму), методи математичної статистики.[3]
У ході дослідження було встановлено, що у 68% студентів-спортсменів безпосередньо перед стартом спостерігається високий рівень ситуативної тривожності. Психофізіологічно це виражалося у суттєвому зростанні ЧСС спокою (у середньому на 25–35% від індивідуальної норми) та погіршенні показників сенсомоторних реакцій (збільшення часу реакції на світловий або звуковий подразник).[5]
Для оптимізації передстартового стану студентів було розроблено та впроваджено систему психофізіологічної регуляції, яка складається з трьох основних компонентів:
Метод біологічного зворотного зв'язку через дихання (БЗЗ-дихання). Дихальні вправи є найшвидшим інструментом впливу на вегетативну нервову систему. Для зниження надмірного збудження (передстартової лихоманки) використовувалося абдомінальне (черевне) дихання з подовженим видихом (техніка «квадратного дихання» або схема 4-2-6: вдих 4 секунди, затримка 2 секунди, видих 6 секунд). Це активує парасимпатичну нервову систему, знижує ЧСС, вирівнює артеріальний тиск і зменшує м'язове напруження.
Ідеомоторне тренування (уявне моделювання рухів). Студентам пропонувалося за 10–15 хвилин до виступу в стані повного фізичного спокою подумки, в найдрібніших деталях відтворити майбутні технічні дії (наприклад, виконання подачі в тенісі, кидка в кошик, або проходження дистанції). Ідеомоторний праймінг активує ті ж нейронні зв'язки в корі головного мозку, що й реальний рух, але без витрат фізичної енергії, що стабілізує рухову програму і знімає страх помилки.
Аутогенне тренування та прогресивна м'язова релаксація за Джекобсоном. Оскільки психічний стрес завжди дублюється м'язовими затисками, спортсменів навчали методу короткочасної релаксації. Метод полягає у сильному свідомому напруженні певної групи м'язів (наприклад, плечового поясу) протягом 5 секунд із наступним повним розслабленням на 10–15 секунд. Контраст допомагає миттєво скинути «м'язовий панцир», викликаний хвилюванням.[4]
Висновки. Психофізіологічний стан є ключовим лімітуючим фактором у спорті вищих досягнень та студентському спорті. Високий рівень змагального стресу дезорганізує рухові навички та погіршує роботу серцево-судинної системи. Включення засобів психічної саморегуляції (абдомінального дихання, ідеомоторного тренування та м'язової релаксації) до структури підготовки студентів-спортсменів дозволяє оперативно корегувати вегетативні порушення.
Список використаних джерел
1. Ільїн В. М., Кокун О. М. Психофізіологічне забезпечення підготовки спортсменів : монографія. Київ : Педагогічна думка, 2011. 214 с.
2. Коробейніков Г. В., Коробейнікова Л. Г., Россоха Г. А. Психофізіологічна діагностика успішності спортсменів у різних видах спорту. Спортивна медицина і фізична реабілітація. 2017. № 1. С. 43–48.
3. Макаренко М. В., Лизогуб В. С. Комп’ютерна система «Діагност-1» для визначення психофізіологічних властивостей нервової системи людини. Наука і освіта. 2014. № 8. С. 132–137.
4. Плиско В. І., Носко М. О. Аутогенне тренування та методи психічної саморегуляції у студентському спорті : навч. посіб. Чернігів : ЧНПУ ім. Т. Г. Шевченка, 2015. 160 с.
5. Спілбергер Ч. Д. Концептуальні та методологічні проблеми дослідження тривожності у спорті. Психологія спорту. 2019. Т. 4, № 2. С. 89–95.
_______________________________
Науковий керівник: Наумець Євген Олександрович, старший викладач кафедри фізичного виховання і спорту, Київський національний університет будівництва і архітектури
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter