Серед випадків раннього виявлення вроджених порушень опорно-рухової системи новонароджених, клишоногість коливається у межах 15,6 – 35,8% [2, 5]. Клишоногість (або еквіноварусна деформація) характеризується складною етіологією, з’ясування якої досі триває, як і вироблення єдиного підходу в лікуванні і реабілітації. На сьогодні прийнято вважати, що серед патогенетичних механізмів розвитку клишоногості найбільш значущими є анатомічні деформації м’язів-згиначів, які поздовжньо направляють склепіння стопи та підтримують внутрішній край п’яти [6].
Останнім часом триває активний пошук та розробка нових методів щодо оптимізації життєдіяльності дітей із вродженою клишоногістю на основі врахування індивідуальних особливостей протікання захворювання, серед яких приділяється значна увага застосуванню методів фізичної реабілітації. Тому метою даного дослідження було обґрунтування доцільності застосування методів фізичної реабілітації при вродженій клишоногості шляхом проведення теоретичного аналізу наукової літератури.
Вроджена еквіноварусна деформація (що зустрічається у більшості встановлених випадків захворювань опорно-рухового апарату дитини) є викривленням стопи, яке характеризується її відхиленням у поздовжній вісі гомілки із залученням всіх структур кінцівки: кісток, суглобів, м’яких тканин [1, 4]. Прогресування клишоногості пов’язане з маніфестацією атрофії м’язів, скручуванням суглобів нижньої кінцівки, розвитком сколіозу тощо [3].
Серед вагомих причин виникнення клишоногості дослідники акцентують на генетичних аномаліях, різноманітних токсичних впливах на плід у період раннього ембріогенезу, спадкових захворюваннях центральної або периферичної нервової системи, неправильному розташуванні плоду, маловодді у вагітної тощо [2]. Найбільш частими симптомами клишоногості дитини є відсутність білатеральної симетрії положення колін, вальгусна деформація нижніх кінцівок, малі розміри стопи, розвертання великого пальця стопи всередину, обмеження руху гомілковостопного суглоба на фоні опускання передньої частини стопи з одночасним підвищенням п’яти [6].
Аналітичний огляд наукової літератури щодо доцільності методів фізичної реабілітації дітей з вродженою клишоногістю демонструє жвавий інтерес до даної проблематики. Результати наукових досліджень свідчать про позитивний вплив застосування методів фізичної реабілітації клишоногості у дітей, зокрема: масажу стоп, вправ лікувальної фізичної культури по збільшенню амплітуди руху у гомілковостопному суглобі, запобіганню атрофії м’язів, широкого діапазону фізіотерапевтичних процедур [1, 3].
Значна кількість дослідників наголошує на важливому впливі вправ лікувальної фізичної культури на рухові здібності дитини шляхом послідовної стимуляції, глибокого розтягування м’язів з орієнтуванням на специфічність порушень при відповідних клінічних формах клишоногості, користь різноманітних біомеханічних інтервенцій [4, 6, 7]. Підкреслюється важливість чіткого добору кожної вправи, правильної організації їх проведення та дотримання всіх нюансів виконання [2]. Серед дієвих методів лікувального впливу залишаються такі класичні засоби, як м’яке бинтування для фіксації стоп у нормальному фізіологічному положенні, гіпсова іммобілізація, користування ортопедичним взуттям.
Отже, застосування фізичної реабілітації при вродженій клишоногості є необхідним методом подолання захворювання та його наслідків. Вона спрямована на корекцію встановлених порушень функції стопи, зміцнення м’язів нижньої кінцівки, збільшення рухливості та амплітуди рухів у гомілковостопному суглобі, оптимізацію координаційної функції, оволодіння руховими навичками. Важливим і постійним аспектом проблеми є розробка інноваційних методів діагностики із своєчасним виявленням клишоногості у новонароджених, індивідуалізація реабілітаційного впливу, ведення постійного моніторингу результатів корекції з метою недопущення рецидивів.
Список використаних джерел:
1. Голка Г.Г., Бур’янов О.А. Травматологія та ортопедія: підручник для студ. вищих мед. навч. закладів. Вінниця: Нова книга. 2019. 365 с.
2. Головаха М.Л. Оптимізація проведення фізичної реабілітації при вродженій клишоногості. Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. 2013. № 9 С. 16-19. doi:10.6084/
m9.figshare.749688.
3. Порада А.М., Солодовник О.В., Прокопчук Н.Є. Основи фізичної реабілітації : навч. посіб. Вид. 2-ге. Київ: Медицина, 2018. 246 с.
4. Gorelik V.V., Gorbatyuk O.M. Основні вроджені захворювання опорно-рухової системи у новонароджених і немовлят. Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина. 2019. №4 (2(12):73-75. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://doi.org/10.24061/2413-4260.IV.2.12.2014.7.
5. Templeton P.A., Flowers M.J., Latz K.H. et al. Factors predicting the outcome of primary clubfoot surgery. Can. J. Surg. 2006. Vol. 49/ № 2. P. 123-127.
6. Wicart P.R., Barthes X., Ghanem I. et al. Clubfoot posteromedial release: advantages of tibialis anterior tendon lengthening. J. Pediatr. Orthop. 2002. Vol. 22. № 4. P. 526-532.
7. Wilezkowski E., Pasicznik W. Optymalna aktywność ruchowa podstawą zdrowia i wszechstronny rozwoju fizycznego dzieci w wieku 3- lat. Zdrowie i społeczeństwo. 2011.Tom 2. № 1. Р. 121-125.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter