Онкологічні захворювання становлять не лише медичну, але й значну психосоціальну проблему, оскільки встановлення діагнозу та процес лікування супроводжуються тривалим стресом, невизначеністю, зміною життєвих ролей і обмеженнями у повсякденному функціонуванні. Сучасні дослідження у сфері психоонкології свідчать про високу поширеність психоемоційних труднощів серед онкологічних пацієнтів. Значна частка осіб із онкологічними захворюваннями переживає клінічно виражені симптоми тривоги та депресії, що негативно впливає на якість життя, психологічне благополуччя та може ускладнювати перебіг лікування [16]. Психологічний дистрес, пов’язаний із хворобою та лікуванням, розглядається як один із важливих чинників, що впливають на процес адаптації пацієнтів до онкологічного захворювання. Показано, що спектр психологічних труднощів онкологічних виживших включає страх рецидиву, дистрес, зміни образу тіла та соціальної ролі, а також труднощі адаптації до наслідків лікування; зазначені чинники можуть знижувати якість життя та впливати на прихильність до терапії [5].
У цьому контексті особливого значення набуває вивчення психологічних ресурсів, що забезпечують адаптацію особистості до хвороби. Одним із таких ресурсів виступає життєстійкість, яка у даному дослідженні розглядається в межах концепції hardiness. Поняття життєстійкості було введене S. C. Kobasa наприкінці 1970-х років у контексті досліджень впливу стресових життєвих подій на психологічне та фізичне здоров’я людини. У класичному розумінні цей феномен визначається як особистісна характеристика, що сприяє підвищенню стійкості до стресу та пов’язана зі зниженням негативних наслідків стресових впливів [14]. Важливим внеском S. C. Kobasa є виокремлення трьох основних компонентів цього психологічного ресурсу: залученості (commitment), контролю (control) та прийняття виклику (challenge), які визначають спосіб взаємодії людини зі складними життєвими обставинами.
Подальший розвиток концепції цього феномену пов’язаний із працями S. R. Maddi, який розширив теоретичні положення, запропоновані S. C. Kobasa, та інтегрував їх у контекст екзистенційної психології. У його підході даний психологічний ресурс розглядається як система особистісних установок, що підтримують активну життєву позицію людини, сприяють конструюванню життєвих смислів та допомагають трансформувати стресові ситуації у можливості для особистісного розвитку [15]. Таким чином, на відміну від початкового підходу S. C. Kobasa, у якому основна увага приділялася ролі життєстійкості у зниженні негативного впливу стресу, концепція S. R. Maddi підкреслює його значення як чинника особистісного зростання та розвитку.
Важливим етапом розвитку досліджень життєстійкості стали психометричні дискусії щодо валідності та факторної структури її вимірювання. S. C. Funk та B. K. Houston здійснили критичний аналіз валідності шкали життєстійкості, звертаючи увагу на труднощі підтвердження факторної структури та залежність результатів від характеристик вибірки [11]. Подальші емпіричні пошуки в напрямі уточнення інструментарію представлені роботою T. F. Horan, де розглянуто факторну структуру та психометричні характеристики нового вимірювача цього феномену як особистісної характеристики [13]. Значення цієї лінії полягає в тому, що вона забезпечує методологічну основу для коректного перенесення цього концепту у прикладних галузях, зокрема в медичну психологію.
Сучасний емпіричний розвиток життєстійкості значною мірою пов’язаний з працями P. T. Bartone, який досліджував цей феномен у професіях з високим рівнем стресу й розробляв інструменти її вимірювання. У його роботах показано захисну роль цього поняття щодо стресу в умовах служби [9]. У більш сучасній публікації Bartone та співавтори представили розробку і валідизацію інструменту «Hardiness Resilience Gauge» (HRG), підтвердивши релевантність трикомпонентної структури життєстійкості для прогнозування адаптації у стресових умовах [10]. Для психоонкологічних досліджень це особливо важливо, оскільки дозволяє опиратися на сучасні стандартизовані підходи до оцінки життєстійкості.
В українській психології феномен життєстійкості активно досліджується у межах ресурсно-структурних підходів. О. А. Чиханцова розглядає його як багатовимірний психологічний конструкт, що формується у взаємодії особистісних характеристик та соціального середовища [2]. У її дослідженнях підкреслюється зв’язок життєстійкості з ціннісними аспектами особистості [3] та розглядається її роль як ресурсу особистісного розвитку [4]. О. М. Кокун акцентує системність цього поняття та пропонує розглядати її як результат взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників, серед яких важливе місце займають самоефективність, емоційна саморегуляція, когнітивна гнучкість і соціальна підтримка [1]. У цьому підході життєстійкість розглядається як ресурс адаптації, що інтегрує як індивідуальні, так і середовищні детермінанти.
У контексті онкологічних захворювань життєстійкість набуває специфічного змісту як психологічний ресурс адаптації до тривалого лікування, фізичних обмежень, невизначеності прогнозу та загрози життю. Емпіричні дані свідчать про наявність зв’язку цього ресурсу з ключовими показниками якості життя та соціальної підтримки онкологічних пацієнтів. Показано взаємозв’язок психологічної життєстійкості із соціальною підтримкою та якістю життя осіб із онкологічними захворюваннями; вищий рівень цього ресурсу пов’язаний із кращими показниками якості життя та більшою ресурсністю у процесі лікування [12].
Окрема лінія сучасних емпіричних робіт підкреслює значення когнітивно-мотиваційних ресурсів адаптації. Зокрема, психологічна життєстійкість разом із самоефективністю розглядається як предиктор життєвої перспективи у пацієнтів з онкологічними захворюваннями, причому зв’язок життєстійкості з життєвими очікуваннями має високу силу [8]. Отримані результати узгоджуються з уявленням про життєстійкість як психологічний ресурс активної позиції особистості та підтримки смислової регуляції в ситуації тяжкого захворювання.
Окремого значення набуває питання психотерапевтичних і психоосвітніх інтервенцій, спрямованих на зниження дистресу та зміцнення психологічних ресурсів онкологічних пацієнтів. Систематичний огляд психологічних втручань у онкології показує, що когнітивно-поведінкові підходи, майндфулнес-орієнтовані програми та групова підтримка демонструють ефективність щодо зменшення тривоги, депресії та покращення якості життя [7]. У межах майндфулнес-напряму окремі роботи також повідомляють про можливе підвищення життєстійкості у пацієнтів із раком молочної залози після проходження MBCT, поряд зі зменшенням депресивної симптоматики та дистресу [6]. Хоча інтервенційні дані потребують подальшої стандартизації й порівнянності вибірок, загальна тенденція підкреслює перспективність психологічної допомоги як фактора підтримки адаптації та ресурсності.
Висновки: Загалом, аналіз сучасних теоретичних і емпіричних джерел дозволяє зробити висновок, що життєстійкість у концепції hardiness є суттєвим психологічним ресурсом для осіб з онкологічними захворюваннями. В онкологічному контексті hardiness пов’язана з соціальною підтримкою та якістю життя, а також із самоефективністю та орієнтацією на майбутнє. У практичному вимірі перспективним є розвиток інтервенцій, здатних знижувати дистрес і потенційно посилювати ресурсні компоненти особистості. Подальші дослідження доцільно спрямовувати на побудову інтегративних моделей чинників життєстійкості у онкопацієнтів із чіткою операціоналізацією компонентів (commitment–control–challenge), аналізом медіаторів (копінг, саморегуляція, смислова регуляція) та валідним вимірюванням результатів (якість життя, дистрес, психологічне благополуччя).
Список літератури
1. Кокун О. М. Життєстійкість як напрям сучасних психологічних досліджень. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/734849/1/Kokun_2021_hardiness_as_a_trend_.pdf (дата звернення: 05.03.2026).
2. Чиханцова О. А. Психологічні основи життєстійкості особистості : монографія. Київ : Талком, 2021. 256 с. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/727629/2/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0% B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%8F_%D0%A7%D0%B8%D1%85%D0%B0 %D0%BD%D1%86%D0%BE%D0%B2%D0%B0.pdf (дата звернення: 05.03.2026).
3. Чиханцова О. А. Hardiness and its relationship with the value aspects of personality. Проблеми сучасної психології. 2018. Вип. 41. С. 359-369. URL: https://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/download/156471/155875 (дата звернення: 05.03.2026).
4. Chykhantsova O. The hardiness as a resource of personal development. Актуальні проблеми психології. 2023. URL: https://apsijournal.com/index.php/psyjournal/article/view/1541 (дата звернення: 05.03.2026).
5. Addressing the psychological needs of cancer survivors. 2024. URL: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC12227990/ (дата звернення: 05.03.2026).
6. Aghahheris M. та ін. The effectiveness of mindfulness-based cognitive therapy on psychological hardiness in breast cancer patients. 2025. URL: https://www.researchgate.net/publication/391637267 (дата звернення: 05.03.2026).
7. Anghel T. Psychological interventions for cancer patients: A systematic review. Medicina. 2025. Vol. 61, № 2. Article 279. URL: https://www.mdpi.com/1648-9144/61/2/279 (дата звернення: 05.03.2026).
8. Askari Z. Predicting life expectancy based on self-efficacy and psychological hardiness in cancer patients. 2024. URL: https://ijhespub.org/index.php/pub/article/download/80/68 (дата звернення: 05.03.2026).
9. Bartone P. T. Hardiness protects against war-related stress in Army reserve forces. Consulting Psychology Journal: Practice and Research. 1999. Vol. 51, № 2. P. 72–82. DOI: https://doi.org/10.1037/1061-4087.51.2.72.
10. Bartone P. T., McDonald K., Hansma B. J., Stermac-Stein J., Romero-Escobar E. M., Stein S. J., Ryznar R. Development and validation of an improved hardiness measure: The Hardiness Resilience Gauge. European Journal of Psychological Assessment. 2022. DOI: https://doi.org/10.1027/1015-5759/a000709.
11. Funk S. C., Houston B. K. A critical analysis of the hardiness scale's validity and utility. Journal of Personality and Social Psychology. 1987. Vol. 53, № 3. P. 572- 578. DOI: https://doi.org/10.1037/0022-3514.53.3.572.
12. Hashemi F. H. та ін. Relationship between perceived social support and quality of life among cancer patients: mediating role of psychological hardiness. 2021. URL: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC8186685/ (дата звернення: 05.03.2026).
13. Horan T. F. The development of a new measure of personality hardiness: exploration of its factor structure and initial assessment of its psychometric characteristics : doctoral dissertation. Chicago : Loyola University, 1990. URL: https://ecommons.luc.edu/luc_diss/3149/ (дата звернення: 05.03.2026).
14. Kobasa S. C. Stressful life events, personality, and health: an inquiry into hardiness. Journal of Personality and Social Psychology. 1979. Vol. 37, № 1. P. 1-11. DOI: https://doi.org/10.1037/0022-3514.37.1.1.
15. Maddi S. R. The story of hardiness: twenty years of theorizing, research, and practice. Consulting Psychology Journal: Practice and Research. 2002. Vol. 54, № 3. P. 173-185. DOI: https://doi.org/10.1037/1061-4087.54.3.173.
16. Tao L. та ін. Incidence and risk factors for psychological distress in adult cancer patients. 2024. URL: https://www.frontiersin.org/articles/10.3389/fpsyt.2024.1309702/full (дата звернення: 05.03.2026).
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter