В Єдиному термінологічному словнику з питань управління якістю медичної допомоги [1] зазначено, що «якісне медичне обслуговування» — це така організація ресурсів, за якої з максимальною ефективністю та безпечністю задовольняються медико-санітарні потреби осіб, які найбільше потребують допомоги, здійснюються профілактика і лікування без зайвих витрат та відповідно до найвищих стандартів. Водночас загальне управління якістю розглядається як стиль менеджменту, що ґрунтується на залученні всіх членів організації до постійного вдосконалення процесів, послуг, продукції та корпоративної культури. Критерій якості визначається як кількісний або якісний показник, стосовно якого існують докази чи професійний консенсус щодо його прямого впливу на рівень медичної допомоги [1].
Згідно із Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» [2], якість медичної допомоги — це ступінь досконалості процесу її надання, що забезпечує здатність задовольняти потреби пацієнта у збереженні та відновленні здоров’я та відповідає встановленим законодавчим вимогам.
Якісна медична допомога передбачає:
1. належні структурні й організаційні умови її надання, зокрема доступність;
2. високий рівень професійної компетентності та раціональне використання ресурсів;
3. досягнення позитивного клінічного результату для пацієнта.
Як підкреслюють О. Чабан та О. Бойко [3], поняття «медична послуга» і «медична допомога» є взаємопов’язаними. Визначення якості медичної послуги дозволяє наблизитися до оцінювання якості медичної допомоги загалом. Водночас критерії їх оцінювання не є тотожними. Медична послуга може охоплювати консультацію лікаря та встановлення діагнозу, тоді як медична допомога включає медикаментозне, хірургічне чи інше лікувальне втручання. Крім того, медична допомога поділяється на планову і екстрену: у разі відсутності безпосередньої загрози життю застосовується планове лікування відповідно до затвердженого плану, тоді як екстрена допомога надається за умов загрози життю пацієнта [3].
На міжнародному рівні провідну роль у формуванні підходів до управління якістю в охороні здоров’я відіграє Всесвітня організація охорони здоров’я. Ця інституція досліджує глобальні проблеми медицини, визначає стратегічні напрями розвитку галузі, ухвалює хартії й декларації, розробляє стандарти, рекомендації та модельні нормативні акти, що впливають на соціально-економічну політику держав у сфері охорони здоров’я [4, с. 284].
Нормативно-правове регулювання управління якістю медичної допомоги в Україні забезпечується низкою актів, зокрема наказами МОЗ України щодо організації клініко-експертної оцінки якості медичної допомоги, моніторингу клінічних індикаторів, порядку контролю якості, затвердження термінологічного словника, впровадження стандартів належної аптечної практики та внесення змін до галузевих нормативних документів [1; 27; 29; 30; 31; 32].
У зв’язку з цим створення ефективних і законодавчо закріплених механізмів забезпечення дотримання норм професійної етики працівниками системи охорони здоров’я є одним із ключових завдань сучасної медицини. Чинні в Україні етичні кодекси медичних працівників охоплюють основні аспекти професійної діяльності, зокрема взаємини з пацієнтами, колегами та суспільством.
У Методичних рекомендаціях щодо організації контролю якості медичної допомоги в закладах охорони здоров’я [5] серед провідних критеріїв визначено дотримання етичних і деонтологічних норм. Саме цей критерій має пріоритетне значення у комплексній оцінці якості.
Оцінювання якості медичних послуг з позицій етики здійснюється через взаємодоповнюючі складові: задоволеність пацієнта процесом надання послуг та задоволеність отриманим результатом [4, с. 285]. Д. Карамишев [6] зазначає, що система управління якістю медичної допомоги включає такі блоки:
• створення умов для підвищення якості;
• формування системи контролю якості;
• ухвалення управлінських рішень, спрямованих на зростання ефективності та результативності медичної допомоги.
Останній блок формує внутрішнє середовище закладу охорони здоров’я, орієнтоване на безперервне вдосконалення. Це передбачає:
• активну лідерську позицію керівництва;
• проведення загальних зборів із роз’ясненням принципів постійного поліпшення якості, зокрема доброзичливості та конфіденційності;
• створення відповідної структурної складової системи;
• запровадження мотиваційних механізмів для персоналу.
Як наголошують В. Сміянов, А. Степаненко, В. Петренко та С. Тарасенко [7], важливим є формування в колективі нового ставлення до проблем якості шляхом регулярних нарад, семінарів, ранкових конференцій, клінічних обговорень і засідань медичних рад, де питання якості повинні мати пріоритетне значення.
Керівник закладу охорони здоров’я здійснює оперативний контроль якості на основі узагальнених даних профільних спеціалістів, заступників з лікувальної роботи та експертних комісій (лікарсько-контрольної, інфекційного контролю, гемотрансфузійної, з аналізу летальних випадків тощо). Експертному контролю підлягають випадки дефектів і невідповідностей у наданні допомоги згідно з нормативно встановленими переліками. Діяльність комісій регламентується відповідними положеннями, затвердженими керівником закладу.
Додатковими джерелами інформації для оцінювання якості є результати адміністративних обходів, безпосереднє спілкування з пацієнтами та їх представниками, рішення медичної ради з актуальних питань якості [6].
Для результативного управління якістю необхідною є своєчасна, об’єктивна й обґрунтована інформація щодо змін у процесі надання медичних послуг. Це зумовлює доцільність використання моніторингу як інструменту стратегічного управління у сфері охорони здоров’я [4, с. 289]. Моніторинг забезпечує систему управління даними, необхідними для прийняття ефективних управлінських рішень, і виступає механізмом співвіднесення стандартизованих показників із фактичними результатами діяльності.
Необхідність постійного моніторингу процесу надання медичних послуг визначається стратегічними цілями розвитку закладів охорони здоров’я. Орієнтація на соціальні та економічні пріоритети, а також на інтереси пацієнтів, визначає напрями та значущість такого моніторингу.
Таким чином можна підсумувати, що сучасний етап розвитку медицини характеризується появою нових методів лікування, що ґрунтуються не лише на професійному баченні лікаря, а й на активній участі пацієнта у прийнятті рішень. Формується новий напрям медицини, пов’язаний із забезпеченням психологічного комфорту та естетичного задоволення пацієнта. У таких умовах дотримання морально-етичних норм і правил професійної комунікації стає ключовим чинником формування довіри та партнерських відносин між лікарем і пацієнтом, що, у свою чергу, виступає визначальним критерієм якості медичної допомоги.
Список літератури:
1. Єдиний термінологічний словник (Глосарій) з питань управління якості медичної допомоги. Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 20.07.2011р. № v0427282-11. URL: https://zakon.rada.gov.ua/
2. Основи законодавства України про охорону здоров’я. Закон України в редакції від 20.10.2021р. № 2801-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/
3. Чабан О., Бойко О. Формулювання засад для розроблення методики оцінювання якості медичних послуг. 2017. URL: http://science.lpnu.ua/
4. Рогачевський О.П. Теоретичні аспекти стратегічного управління якістю медичних послуг. Український журнал прикладної економіки. 2020. Том 5. №4. С.282-291. URL: http://ujae.org.ua/
5. Організація контролю якості медичної допомоги в закладах охорони здоров’я (методичні рекомендації). Київ. 2014. URL: https://www.dec.gov.ua/
6. Карамишев Д.В. Управління якістю медичної допомоги в контексті інноваційних перетворень системи охорони здоров’я. URL: http://academy.gov.ua/
7. Сміянов В.А., Степаненко А.В., Петренко В.Ю., Тарасенко С.В. Організаційно-методологічний підхід до управління якістю медичної допомоги у закладі охорони здоров’я. Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. 2013. №3(57). С.11-18.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter