Питання мови в нашій країні постійно викликає дискусії, з одного табору «великих знавців мовознавців» звучить твердження, що мова богослужіння має бути тільки церковнослов’янська, бо так було споконвіку, з другого табору, патріотично налаштованих кажуть, тільки українська, бо це мова нашого народу, інші переконують немає значення, головне щоб Бог почув. То як правильно?
У давній Київській Русі богослужіння справді проводили церковнослов’янською, але треба розуміти, що на той час ця мова не була такою вже чужою, люди її якось розуміли, бо вона була близька до староруської хоча навіть тоді не всі однаково добре все сприймали. Церковнослов’янську універсальну мову, створили ще в IX столітті Кирило і Мефодій щоб перекласти Писання і Літургійні тексти для слов’ян, які до того часу і це дуже важливо, не мали своєї писемності, щоб вони могли читати і писати цією мовою. До речі це був революційний крок, адже на той час панувала думка, що Бога можна славити лише трьома «священними» мовами: грецькою, латинською та єврейською. Згодом саме церковнослов’янська мова стала основою богослужінь у Київській митрополії, тому що її якось розуміли і вона була єдина на той час мовою покладеною на Абетку. Минули століття, після монгольської навали, польсько-литовської доби, а далі після московського впливу, церковнослов’янська мова зберігалася, але дедалі віддалялася від живої народної мови. Від XIV сторіччя значна частина нинішньої території України потрапила у Велике Литовське князівство, згодом у Річ Посполиту. Руська стала офіційною мовою у Литовському князівстві, і русини палко захищали свою мову. До прикладу у середині XVI сторіччя Литва і Польща підписали Люблінську унію, за якою об’єдналися в єдину монархію Річ Посполиту. І українська шляхта не стидалася скаржитися навіть самому королю, якщо її мовні права порушували. Навпаки московити віддавна намагаються переконати нас і себе, що українська мова це лише діалект російської. В той час росіяни не розуміють нашої та інших слов’янських мов, жодної «спільної колиски» для української, білоруської та російської мов не існувало. Українська походить від народної мови Київської Русі, а російська від нині мертвої старослов’янської, чи церковнослов’янської, яку штучно створили Кирило та Мефодій у IX сторіччі і яка була офіційною у Русі. Після розпаду Київської митрополії, українська і російська мови й надалі йшли цілком різними шляхами розвитку. Московські ідеологи «руського міра» дуже примітивно намагаються надати церковній мові сакрального змісту, аргументуючи наступним чином: «церковнослов’янську мову часто плутають із давньоруською мовою, яка є застарілою. Але це зовсім різні мови. Давньоруська мова побутова, церковнослов'янська богослужбова. Ця мова є спорідненою і російській, і українській, але лише спорідненою. Її структура абсолютно інша, небесна, духовна! Церковнослов’янська мова є спільною для всіх слов’ян: росіян, українців, білорусів, сербів, болгар, чехів. Так, наприклад, якщо ви відкриєте сербські требники або молитовники, то все в них зрозумієте, тому що вони написані звичною для нас мовою, зауважте не сербською, а церковнослов’янською». В той же час «Церковнослов’янська мова, якою моляться в російських церквах, дуже мало має спільного з Кирилом і Методієм. Це є вихолощена, відредагована та уніфікована в московських канцеляріях мова кінця XVII початку XVIII століття. Це та редакція церковнослов’янської, яку Петро I у свій час дозволив»[1]. Нині позбавлений українського громадянства подвижник «руського міра», митрополит Онуфрій намагався відповісти на запитання одного зі священиків під час єпархіальних зборів, присвячених підбиттю підсумків 2016 року: «До Бога не звертаються тією мовою, яку ми використовуємо у побуті. Наприклад румунська мова на якій відбувається богослужіння, це не є розмовна мова це є богослужбова мова в якій дуже багато слов’янізму, ми слов’яни служимо, на старослов’янській мові, на якій теж ніхто не розмовляє, так що ми не служимо на чужій мові. Тільки треба говоріть виразно, не бормотати так собі під носа, всі все зрозуміють...» [2]. Відверто кажучи мова якою спілкується і проповідує сам Онуфрій, якийсь суржик, інколи важко зрозумілий. У XVI-XVII століттях українські проповідники почали вводити елементи розмовної мови у проповідях та духовних піснях, що їх розуміли прості люди. Так з’явилися перші спроби так званого «народного» богослужіння і це був вірний крок. У XIX столітті коли в Україні прокинувся національний рух, з’явилися переклади Біблії українською, відповідно перші богослужіння зрозумілою мовою, звичайно ж це викликало суперечки. Одні вважали, що це просто святотатство міняти «священну» мову, інші казали: якщо народ не розуміє, то яке ж це служіння Богу, якщо навіть не знаєш, про що молишся.
Цікаво яка ж думка Біблії щодо цього питання, і чи є там взагалі щось на цю тему. Не раз була чутка, що різні мови це наслідок гріха, адже Бог розділив народи, які будували Вавилонську вежу, таким способом покаравши їх. Але якщо вдуматися, Біблія дає трохи іншу картину. Бог розділив мови не просто щоб покарати, а щоб зупинити зло, люди тоді хотіли збудувати вежу до неба «зробити собі ім’я», забути про Бога, і саме розділення мов зупинило цей бунт. Тобто це був не просто наслідок гріха, а наслідок інструменту Божого впливу і Його милості [3, Буття 11:1–9]. А далі ми бачимо ще цікавіший момент у Книзі Неемії описано, як юдеї повернулися до Єрусалиму після полону і Неємія помітив: «А їхні сини говорили наполовину по-ашдодському, і не вміли говорити по-юдейському, або говорили мовою інших народів. І докоряв я їм, і проклинав їх, і бив декого з них, і рвав їм волосся, і заприсягав їх Богом…» [3, Неєм. 13: 24-25]. Не знання рідної мови, а лише мови інших народів він розцінив це як проблему. Бо все ж мова це не просто звуки, це пам’ять, віра, ідентичність, якщо діти перестають розуміти мову писання, вони віддаляються від віри і ось тут головне: мова Богослужіння має бути такою, щоб люди розуміли що чують, бо Бог не вимагає від нас якихось магічних звуків, які мають бути тільки конкретною мовою, Йому не потрібен набір священних слів які ніхто не розуміє Він хоче щирості, а щирість можлива лише тоді, коли ти розумієш, що говориш і чуєш. Апостол Павло коринф’янама написав: «В церкві волію п’ять слів сказати своїм розумом, щоб і інших навчити, ніж десятки тисяч слів не зрозумілою мовою» [3, 1 Кор.14:19]. На П’ятидесятницю в Єрусалимі зійшов Святий Дух на апостолів, що знаменувало народження Христової Церкви. Це сталося в «Сіонській світлиці», де апостоли разом з Дівою Марією молилися, коли раптово з’явилися вогняні язики і всі вони почали говорити різними мовами, прославляючи Бога. Ця подія дала апостолам силу та здатність проповідувати вчення Христа всім народам: [3, Діян.2:1-12].Ось і відповідь, якщо служіння українцям воно має звучати українською, якщо це церква в іншій країні хай говорить мовою яку там розуміють, головне щоб слово Боже торкнулося серця. А для молодого українця з душевними проблемами, не воцерковленого, який зайшов в перший по вигляду ліпший Храм незрозумілі слова : «пакі, пакі» відштовхнуть і піде він до кого завгодно, де його приймуть в дружні обійми із зрозумілими словами: «Ісус Христос побачив тебе, полюбив, ми любим тебе, брате наш!».
То що ж таке богослужбова мова для нації? Мова код нації, це не лише спосіб спілкування, вона несе глибоку інформацію про цей етнос і його ментальність, вона відображає наш спосіб мислення. Через сучасну мову передається дуже багато важливих психологічних моделей розуміння дійсності, розуміння світу.
Список використаних джерел:
1. Московія нав’язувала «великорусский язик»: російська влада намагається знищити українську мову https://24tv.ua/chim-vidriznyayetsya-ukrayinska-mova-novini-rosiyi-i-ukrayini_n1678323 (звернення 10.11.25)
2. Блаженніший Онуфрій пояснив, чому в Церкві служать церковнослов’янською https://www.youtube.com/watch?v=-HFZDbYw1s0 (звернення 10.11.25)
3. Біблія. Книга Священного писання Старого та Нового завіту. В українському перекладі з паралельними місцями та додатками / переклад Патріарха Філарета(Денисенко). Київ: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. 1415с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter