Поняття інтелекту, яке впродовж століть посідало одне з центральних місць у філософському осмисленні людської природи, сьогодні набуває нових форм. Разом з розвитком комп’ютерних технологій відбувається семантичний і концептуальний зсув у сприйняття цього терміну. Воно дедалі частіше вживається у позалюдському вимірі – в контексті штучного інтелекту (ШІ).
Існує два основних підходи до трактування цього терміну: антропологічний і редукціоністський.
Антропологічний підхід притаманний традиційній філософській думці і стверджує, що інтелект є людською рисою, яка невіддільна від свідомості, мови, досвіду тощо. Така позиція лежить в основі аргументів зокрема Джозефа Вайзенбаума та Джона Сьорля. Перший, науковець з МІТ, який відомий створенням комп’ютерної програми ELIZA, критикував порівняння людського та штучного інтелекту [3]. Вайзенбаум виступав проти ідеї, що інтелект можна звести до алгоритмічного процесу, а отже, що він є відтворюваним у цифровій формі. Він підкреслював, що емпіричне відтворення явища не дорівнює його поясненню: комп’ютери можуть демонструвати мовну компетентність, проте їхній спосіб обробки інформації принципово відрізняється від людського. Це співзвучно з аргументом Джона Сьорля у «Китайській кімнаті», який доводив, що розпізнавання символів не є тотожним справжньому розумінню [1]. Таким чином, Вайзенбаум вказує на ключовий розрив між симуляцією розуму та справжнім розумінням: перше може бути досягнуте шляхом статистичних або символічних обчислень, що ми вже спостерігаємо в сучасних мовних моделях, але друге вимагає суб’єктивного досвіду, якого машини позбавлені. Тобто, ототожнення людського інтелекту з комп’ютерною обробкою інформації є онтологічно хибним.
Редукціоністський або функціональний підхід, який набув поширення з розвитком комп’ютерних наук, звужує поняття інтелекту до здатності виконувати обчислювальні операції, аналогічні до тих, що виконує людина. Такі операції можна кількісно і якісно виміряти й відтворити. Таке тлумачення дозволяє застосовувати цей термін в контексті комп’ютерних програм. Відповідно до цього підходу, інтелект визначається не через специфічну природу суб’єкта (людина чи машина), а через функціональну здатність до обробки інформації, прийняття рішень, навчання, планування тощо. Цей підхід бере свій початок з Алана Тюрінга, який запропонував Тест Тюрінга як основний критерій інтелекту (в контексті «розумності» машин), оминаючи виміри свідомості, досвіду, розуміння тощо [2]. Він розглядав інтелект як поведінкову характеристику, яку можна відтворити у машині.
Таким чином, сучасне осмислення поняття інтелекту демонструє розбіжність між гуманітарною традицією, що підкреслює унікальність людської свідомості, і технонауковим підходом, який вбачає в інтелекті насамперед функціональну здатність до інформаційної обробки. Разом з тим, ці два підходи не суперечать один одному. Дуже загально можна з впевненістю стверджувати, що інтелект людини складається з двох частин – раціональної й ірраціональної. Можливості сучасного ШІ в багатьох вимірах значно переважають можливості раціональної частини людського інтелекту. І можна з впевненістю стверджувати, що цей розрив у майбутньому буде лише збільшуватися. Разом з тим, виглядає в засновку неможливим аби ШІ опанував царину ірраціонального. Саме в цьому і полягає головна відмінність інтелекту штучного і людського.
Список літератури:
1. Searle, J. R. Minds, brains, and programs. Behavioral and Brain Sciences. 1980. Vol. 3, no. 3. P. 417-424. URL: https://doi.org/10.1017/s0140525x00005756 (date of access: 17.09.2025).
2. Turing, A. M. Computing machinery and intelligence. Mind. 1950. Vol. 59, no. 236. P. 433-460. URL: https://doi.org/10.1093/mind/lix.236.433
(date of access: 17.09.2025).
3. Weizenbaum, J. Computer power and human reason: From judgment to calculation. San Francisco : W. H. Freeman, 1976. 300 p.
___________________________
Науковий керівник: Тарароєв Яків Володимирович, доктор філософських наук, професор кафедри філософії, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»
|