В умовах післявоєнного відновлення суспільства стрімко зростає запит на фахівців, здатних оперативно й етично надавати кризову психологічну допомогу різним категоріям громадян-свідків війни. Освітньо-професійні програми підготовки майбутніх психологів зазвичай фрагментарно охоплюють кризові втручання, недостатньо інтегрують міжвідомчу взаємодію (соціальні служби, медицина, освіта, правова допомога) та рідко пропонують стандартизовані інструменти оцінювання практичної готовності студентів. Додатковим викликом є ризики ретравматизації клієнтів і вторинної травматизації самих студентів за відсутності належних етичних і супервізійних механізмів. За цих умов актуалізується травмоінформоване навчання як системний підхід до проєктування змісту, методів і оцінювання підготовки майбутніх психологів.
Актуальність теми підтверджується, зокрема, запуском у 2025 році Міністерством освіти і науки України безоплатного онлайн-курсу «Основи психопідтримки: як вчителям працювати з дітьми, які пережили травматичні події», створеного за участі Ukraine Children’s Action Project та National Center for Disaster Preparedness, Columbia University, у співпраці з EdEra. Курс пропонує відеоуроки, тексти, кейси та покрокові інструкції щодо впровадження травмоінформованих практик у щоденну роботу освітян і батьків, що засвідчує інституційний запит на формування компетентностей кризового супроводу в післявоєнному суспільстві [3].
Травмоінформоване навчання полягає в «… організації освітнього процесу та освітнього середовища закладу освіти на засадах поваги до попереднього травматичного досвіду учасників освітнього процесу» [2, с. 44]; і «засноване на ідеї про те, що кожен учасник освітнього процесу має певний досвід травми, а освітній процес та освітнє середовище необхідно переосмислювати з урахуванням впливу травми на людей та розуміння шляхів її подолання на засадах поваги та визнання індивідуальних потреб учасників освітнього процесу» [1, с. 70]. При цьому Т. Головешко виділяє такі організаційні принци реалізації травмоінформованого навчання: принцип безпечності середовища; довірливих ділових стосунків; взаємоповаги до учасників освітнього процесу; взаємодопомоги учасникам освітнього процесу; співпраці та взаємоповаги; розширення прав і можливостей учасників освітнього процесу, а також принцип соціальної справедливості [1, с. 73–74]. Зазначені визначення й принципи формують концептуальну рамку, що безпосередньо спрямовує зміст, методи та етику підготовки психологів у воєнний період із прицілом на виклики післявоєнного відновлення.
У воєнний період підготовка майбутніх психологів має забезпечувати готовність до етично безпечної, науково обґрунтованої й міжвідомчо скоординованої роботи у післявоєнному суспільстві. Травмоінформоване навчання розуміється нами як організація змісту та освітнього середовища з урахуванням впливу попереднього травматичного досвіду всіх учасників і пріоритетом безпеки, довіри, взаємоповаги, співпраці, розширення прав і можливостей та соціальної справедливості. Така логіка навчання мінімізує ризики ретравматизації клієнтів і вторинної травматизації студентів, водночас формуючи компетентності тривалого психосоціального супроводу цивільних, ветеранів і родин, реінтеграції ВПО, підтримки шкільних спільнот і роботи з наслідками втрати, ПТСР та складного горювання.
Змістово-методичне ядро становлять короткі, стандартизовані й практикоорієнтовані формати, у яких кожна вправа має чітку мету, покроковий алгоритм і простий інструмент оцінювання. По-перше, відпрацьовується психологічна перша допомога: встановлення контакту, деескалація, підтримувальне інформування та базова маршрутизація; типовий сценарій триває 5–7 хвилин і оцінюється за чек-листом (відкриті запитання, нормалізація стану, відсутність шкідливих інтервенцій, пропозиція безпечних наступних кроків). По-друге, проводяться симуляції «першого контакту» з клієнтом у навчальній аудиторії або онлайн, де студенти тренують мову чутливості до травми, фіксують тригери та відпрацьовують короткі фрази підтримки; результатом є заповнений протокол взаємодії й короткий рефлексивний запис. По-третє, використовуються станції об’єктивного структурованого клінічного іспиту для тренування скринінгу ризиків (зокрема суїцидальності та насильства), отримання інформованої згоди, дотримання конфіденційності та вибору етичної тактики; успішність визначається за уніфікованими критеріями (правильність алгоритму, коректність формулювань, своєчасне скерування). По-четверте, здійснюється настільне моделювання міжвідомчої координації з розподілом ролей (освіта, соціальний захист, охорона здоров’я, правова допомога) та обов’язковим дебрифінгом, під час якого фіксуються точки прийняття рішень і канали комунікації. По-п’яте, впроваджуються вправи зі створення «безпечного класу», зокрема попередження про потенційні тригери, узгоджене правило пауз/зупинок і базові техніки заземлення (орієнтація на п’ять відчуттів, повільне дихання), а для дистанційних занять – можливість вимкнути камеру або вийти із зустрічі без пояснень. По-шосте, організуються супервізійні мінігрупи та практики саморегуляції: короткий «план відновлення» на 10 хвилин, ведення рефлексивного щоденника, розпізнавання ознак вторинної травматизації та алгоритм звернення по допомогу.
Травмоінформоване навчання, організоване у воєнний період, є доцільною та масштабованою стратегією підготовки майбутніх психологів до етично безпечної й міжвідомчо скоординованої роботи у післявоєнному суспільстві. Запропонований змістово-методичний блок (психологічна перша допомога, симуляції першого контакту, станції об’єктивного структурованого клінічного іспиту, настільне моделювання координації, практики «безпечного класу», супервізійні мінігрупи та саморегуляція) забезпечує формування необхідних умінь: безпечна комунікація, скринінг ризиків і маршрутизація, дотримання етичних норм, робота в міжвідомчій взаємодії, підтримання власної стійкості. Стандартизовані інструменти (чек-листи, протоколи, короткі критерії оцінювання) мінімізують ризики ретравматизації клієнтів і вторинної травматизації студентів та підвищують відтворюваність результатів навчання. Інтеграція окреслених форматів у модулі або курси освітніх програм створює підґрунтя для тривалого психосоціального супроводу громадян, ветеранів і їхніх родин, відновлення шкільних спільнот і роботи з наслідками втрати, ПТСР та складного горювання у післявоєнний період.
Список літератури:
1. Головатенко Т. Тенденції підготовки вчителів до впровадження травмоінформованого навчання: досвід розвинених країн. Освітологія. 2023. № 12. С. 43–53. DOI: 10.28925/2226-3012.2023.12.4
2. Головатенко Т.Ю. Освітологічний вимір концепту «травма-інформований підхід» у системі професійної підготовки вчителів початкових класів. Перспективи та інновації науки. Серія: Педагогіка. 2023. № 8 (26). С. 65–77. DOI: 10.52058/2786-4952-2023-8(26)-65-77
3. Онлайн-курс про травмоінформоване навчання для освітян і батьків. URL: https://mon.gov.ua/news/onlain-kurs-pro-travmoinformovane-navchannia-dlia-osvitian-i-batkiv (дата звернення: 08.09.2025).
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter