Однією з головних перешкод на шляху до загальної ясності спеціалізованого дискурсу є те, що зазвичай називають жаргоном або соціолектом. Це мова, яка сильно просякнута термінами та зворотами, характерними для певної групи: військових, лікарів, юристів, економістів, комп'ютерників. У цьому можна простежити певне бажання монополізації галузевих знань: що може бути природнішим для науки або професії, ніж мати специфічні терміни для внутрішнього використання, які є менш розпливчастими, ніж загальновживані слова? Серед основних ознак спеціалізованого дискурсу фахівці називають «взаємодію комунікантів у межах суспільних інститутів (наука, медицина, політика тощо) і виконання обмеженого кола ролей, обумовлених статусно-рольовими правилами поведінки, спорідненими моделями суспільних та фахових знань, а також особливим видом комунікативних стратегій і тактик» [1, с. 39–40]. Зрозуміло, що комуніканти, що відносяться до одного суспільного інституту, розуміють один одного. Однак державні служби в цьому відношенні займають особливе місце. Слугуючи посередником між політичною владою та громадянами, вони повинні ефективно комунікувати з громадськістю. Відповідно, інформація та директиви, які передаються, мають бути сформульовані ясно, чітко та зрозуміло для більшості тих, кого вони стосуються. У минулому вважалося нормою для органів державної влади висловлюватися складно та в урочистому стилі, що відповідало уявленню про величність влади. Використовувалися довгі фрази, безособові стереотипні конструкції, специфічна або архаїчна лексика. Цей ієрархічний підхід більше не працює, громадяни хочуть більш прямої комунікації. Сьогодні важливо доносити інформацію якомога ефективніше і зрозуміліше.
У найбільш загальному сенсі адміністративний – це будь-який документ, приписи якого організовують і регулюють громадську діяльність, модальності відносин між інститутами нації та її громадянами. У більш вузькому, конкретному значенні, будь-який документ, виданий безпосередньо офіційно визнаними адміністративними органами, тобто державними органами, є адміністративним [4, p. 9]. Складання адміністративних текстів невіддільне від самої функції адміністрування. У 90-х роках минулого сторіччя Хартія користувачів державних послуг визначила, що «користувач має право отримувати зрозумілі та чіткі листи, циркуляри, форми. Державні служби намагатимуться адаптувати свою комунікацію до своїх співрозмовників і уникатимуть будь-якого технічного жаргону, який не є необхідним для точності» [3, р. 6].
У франкомовних країнах та регіонах (Франція, Бельгія, Канада (Квебек), Швейцарія) у 70–90-х роках ХХ сторіччя були створені Верховні ради з питань французької мови (Conseil supérieur de la langue française (CSLF)), при яких існують спеціальні комісії (Commission «lisibilité»), що розробляють норми та стежать за зрозумілістю офіційних текстів, насамперед адміністративних. Покращення читабельності адміністративних текстів є одним із пріоритетів сучасної мовної політики цих країн. Комісії та члени рад випускають рекомендації для чиновників з укладання адміністративних текстів. У 1998 р. у Бельгії з’явився перший посібник «Ecrire pour être lu», що містив поради з редагування адміністративних текстів. Відтоді такі посібники регулярно оновлюються та перевидаються з урахуванням нагальних потреб та проблем. Крім загальних порад (врахування цільової аудиторії документу, його цілі та теми, вибір конструкцій, аналіз тексту), посібники також містять інформацію щодо актуальної термінології та діючих правил словотвору у французькій мові (наприклад, утворення жіночого роду іменників – назв професій і посад) [2].
Список використаних джерел
1.Маслова Т.Б. Типологія наукового дискурсу в сучасній мовознавчій парадигмі. Англістика та американістика. 2013. Вип. 10. С. 39–43.
2.Fédération Walonnie-Bruxelles. Guide des bonnes pratiques pour des documents administratifs clairs. 2017. 39 p. URL : http://www.ensemblesimplifions.be
3.Leys M. Ecrire pour être lu : Comment rédiger des textes administratifs faciles à comprendre? Bruxelles, 2000. 84 р.
4.Strauven Chr. La lisibilité des textes administratifs. Bruxelles : Direction générale de la Culture et de la Communication, 1993. 44 p.
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter