Система державного управління фізичною культурою і спортом в Україні перебуває у стадії пострадянського реформування і сформована у двосегментній моделі і представлена центральним органом виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.
Окрім загальнонаціонального рівня оптимізації формування та реалізації фізкультурно-спортивної політики, важливе місце займає і рівень місцевого самоврядування. Напрями муніципальної соціально-орієнтованої політики:
- збереження доброго фізичного стану літніх громадян за допомогою засобів оздоровчої фізичної культури і спорту для всіх;
- запровадження заходів щодо відповідних соціально вразливих груп населення з метою їхньої адаптації та соціалізації в суспільстві;
- організація спортивно-оздоровчих занять для інвалідів в цілях їх соціальної і фізичної реабілітації.
Механізм саморозвитку спорту для всіх базується на двох принципах, спільна і взаємозв'язана дія яких потрібна для досягнення загального результату:
- змагання – організація масових змагань для всіх охочих;
- освітньо-виховний – організація фізкультурної освіти і виховання різних груп населення [1, c. 49].
Для забезпечення цього функціонування та подальший розвиток фізичної культури і спорту в умовах ринкової економіки передбачають постійний пошук додаткових джерел фінансування, інноваційних інструментів ведення конкурентної боротьби, здійснення ринкової комунікації. Одним із таких комплексних засобів є спонсорство [2, с. 43]. Причому частка спонсорських внесків у спорт значно відрізняється в різних країнах і багато в чому залежить від соціально-економічних умов, виду спорту, його розвитку та рівня проведеного заходу. У розвинених країнах спонсорство розглядається як один із найважливіших інструментів матеріального забезпечення розвитку фізичної культури і спорту. Ця галузь постійно розширюється й оновлюється. Фізкультурно-спортивні організації вже практично не в змозі без багатобічної та різноманітної підтримки проводити великі спортивні змагання, як-от Олімпійські ігри та чемпіонати світу з окремих видів спорту. Другим за значущістю джерелом фінансування фізичної культури і спорту, після витрат населення, у більшості європейських країн є місцеві бюджети, які виділяють на функціонування і розвиток цього виду діяльності значно більше коштів, ніж державний бюджет. У розвинених країнах ЄС державний бюджет є другорядним джерелом фінансування масового спорту [3, c. 113].
Вважаємо, що не викликає сумнівів той факт, що з метою успішного реформування сфери фізичної культури та спорту необхідні розробка та реалізація комплексу заходів, що сприяють активізації інвестиційної діяльності, реальному досягненню результатів інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання у цій сфері, адаптації умов діяльності господарюючих спортивних та фізкультурних суб'єктів до сучасного ринкового середовища, що відображає вектори розвитку державного управління в умовах євроінтеграції.
Вищезазначене також має свою зумовленість з урахуванням того, що значне навантаження (понад 50%) із фінансування фізичної культури та спорту припадає на місцеві бюджети. У неприбуткових фізкультурно-спортивних організаціях та установах основну частку фінансування становлять бюджетні кошти, виділені державою на розвиток фізичної культури і спорту. Сьогодні державне управління галуззю фізичної культури та спорту не в повному обсязі забезпечує функціонування фізкультурно-спортивного руху, не забезпечує ефективного використання наявної матеріально-технічної бази й інтеграції цієї галузі в ринкове середовище [4, с. 39]. Визнання муніципальних органів управління фізичною культурою і спортом основною ланкою публічного управління спорту для всіх дозволяє ефективно розвивати фізкультурно-спортивну сферу міського співтовариства. У сферу компетенції органів місцевого самоврядування входить забезпечення умов для розвитку на їхній території масової фізичної культури і спорту. Муніципалітети, ближчі до повсякденних потреб людей і способів задоволення цих потреб, мають більшу гнучкість і мобільність у вирішенні місцевих проблем, у покращенні якості життя громади [3, c. 114].
Отже, оптимізація структури і функцій державних органів управління фізичною культурою і спортом включає у себе низку заходів, спрямованих на розвантаження значної кількості функцій ЦОВВ, посилення ролі спортивних федерацій в управлінні галуззю, а також запровадження органу примирних процедур при Міністерстві молоді та спорту України. Охарактеризовані вище механізми спрямовані на адаптацію системи галузевого механізму із загальноєвропейськими стандартами. Місцевий рівень оптимізації передбачає впровадження механізмів податкового стимулювання суб'єктів фінансування та інших стейкхолдерів процесу, а також посилення інтенсифікації механізмів державно-приватного партнерства.
Список використаних джерел:
1. Євсєєва О.О. Вдосконалення державного регулювання розвитку системи фізичної культури і спорту в регіоні. Бізнес Інформ. 2013. № 1. С. 46-51.
2. Імас Є., Мічуда Ю. Протиріччя економіки фізичної культури і спорту в перехідних суспільних системах. Економіка та держава. 2008. № 2. С. 40-43.
3. Сіренко Р.Р. Уніфікація механізмів державного регулювання фінансово-економічного забезпечення розвитку системи масового спорту в Україні. Право та державне управління. 2019, № 1 (34), Т. 2. С. 111-116.
4. Близнюк А., Коніщева Н., Давиденко Л. Механізми державного регулювання спортивної сфери України: сутність та шляхи удосконалення. Вісник ДІТБ. 2007, № 11. С. 76-84.
________________
Науковий керівник: Лазор О.Я., професор, доктор наук з державного управління, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter