ORCID iD 0000-0003-3470-4498 (Голуб Вікторія Юріївна)
Розширення горизонтів пізнання світу, входження України в європейський контекст передбачає ознайомлення та опрацювання багатої лінгвістичної спадщини науковців зі всього світу, зокрема й німецьких лінгвістів, які започаткували та розвивали новітні підходи до дослідження мови.
Знаковою працею в галузі лінгвістики тексту є студія Р. де Богранда й В. Дреслера «Вступ до лінгвістики тексту», де описано текстову комунікацію за допомогою семи критеріїв текстуальності, названих когнітивними принципами (когезія, когерентність, інтенціональність, сприйнятливість, інформативність, ситуативність, інтертекстуальність), які визначають та створюють її, і трьох регулятивних принципів (продуктивність, ефективність, відповідність), що контролюють цю комунікацію. Дослідники розуміють текст як «комунікативну подію, яка відповідає семи критеріям текстуальності. Якщо будь-який із цих критеріїв не задоволений, текст не вважають комунікативним. Некомунікативний текст вважають нетекстом»[1, c. 6].
Мета нашої студії – визначити особливості потрактування поняття «когезія» в праці Р. де Богранда й В. Дресслера «Вступ до лінгвістики тексту».
В аналізованому дослідженні когезія постає першим критерієм текстуальності й означає «cпосіб, за допомогою якого компоненти поверхневої структури тексту, зокрема слова, які ми чуємо чи бачимо, утворюють послідовні висловлення» [1, с. 6]. Компоненти поверхневої структури тексту пов’язані між собою граматичним зв’язком, тому основою когезії є граматична зв’язність [Там само, с. 6].
Дослідники вважають, що стабільність тексту як системи забезпечена безперервністю подій. Поняття «безперервності» ґрунтоване на припущенні про те, що «різні події в тексті та ситуації їх використання пов’язані між собою, або в когнітивному плані: кожна подія є інструментом для доступу до принаймні деяких інших подій» [1, с. 32].
З огляду на те, що людський мозок є обмеженим щодо можливості тривалий час утримувати велику кількість матеріалу для роботи з ним, інформація потрапляє до робочої пам’яті, де процес її опрацювання, архівування та презентації заснований на мірі її важливості. Опрацювання тексту не може залучити весь запас знань про світ комунікантів відразу, тому має бути допоміжна організована система з більш обмеженими можливостями та шаблонами [1, с. 32]. Такою системою в природній мові є синтаксис, чиї функції відображають ці когнітивні чинники. Синтаксис має продукувати тісно пов’язані патерни різного розміру та складності, у яких поточний зміст може бути реалізований. Основними одиницями синтаксису є патерни з виразно маркованою залежністю: фраза, клауза (просте речення), речення (складне речення). Використання цих одиниць не передбачає значних витрат часу та ресурсів. У великих за розміром текстах наявні інші засоби, що демонструють, як уже використані патерни та структури можуть бути повторно застосовані, модифіковані чи щільно упаковані. Ці засоби сприяють стабільності й економності як текстового матеріалу, так і зусиль для його опрацювання [Там само, с. 32].
До таких засобів зараховують: 1) рекуренцію – «пряме повторення елементів чи патернів»[1, с. 35], часткову рекуренцію – «перенесення вже використаних елементів у різні класи» [Там само, с. 36]; 2) паралелізм – «повторення структури, але наповнення її новими елементами» [Там само, с. 37]; 3) парафраз – «повторення змісту, але передавання його різними виразами» [Там само, с. 38]; 4) проформи – «заміна змістових елементів на короткі слова, які не мають незалежного значення» [Там само, с. 39]; 5) еліпсис – «повторення структури та її змісту з уникненням деяких елементів» [Там само, с. 43].
Категорії часу та виду додатково підтримують когезію в тексті. Вони по-різному представлені в мовах світу, однак зазвичай їх використовують для розмежування: «1) минулого, теперішнього та майбутнього часу; 2) безперервності чи одиничної позиції; 3) попереднього чи наступного; 4) завершеного чи незавершеного» [1, с. 44]. Зазначені розмежування виникають із перспективи комунікантів або з організації подій чи ситуацій у текстовому світі. Коли система дієслова не може забезпечити це розмежування експліцитно, то використовують модифікатори чи сполучники [Там само, с. 44].
Сполучники чітко вказують на відношення між ситуаціями та подіями. Дослідники вирізняють чотири основні типи: 1) єднальні («поєднують речі, які мають однаковий статус» [1, с. 45]); 2) роз’єднувальні («поєднують речі, які мають альтернативний статус»[Там само, с. 45]); 3) протиставні «поєднують речі, що мають однаковий статус, але є невідповідними чи несумісними в текстовому світі» [Там само, с. 45]; 4) підрядні «поєднують речі, коли статус однієї залежить від статусу інших» [Там само, с. 45].
Використовуючи сполучники, той, хто продукує текст, може відстежувати, як отримувач відновлює і встановлює взаємозв’язки, у такий спосіб відправник може залучати власну інтерпретацію до процесу спостереження за ситуацією [1, с. 47]. Сполучники пропонують експліцитні маркери для відношень адитивності, альтернативності, несумісності та підпорядкованості через причинність, час, модальність тощо [1, с. 51].
Отже, у трактуванні В. Дресслера та Р. Богранда когезія – це функції та зв’язки (переважно граматичні), які використовують для вказівки на відношення між елементами тексту, що вможливлюють його організацію в послідовне зв’язне висловлення.
Список використаних джерел:
1. Beaugrande R-A, Dressler W. Introduction to Text Linguistics. London & New York : Longman, 1981 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.studocu.com/row/document/cankaya-universitesi/discourse-analysis /introduction-to-text-linguistics/7730584
__________________________
Науковий керівник: Шитик Людмила Володимирівна, доктор філологічних наук, професор
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter