:: ECONOMY :: ДЕРЖАВНІ ІНСТРУМЕНТИ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РИНКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ :: ECONOMY :: ДЕРЖАВНІ ІНСТРУМЕНТИ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РИНКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
:: ECONOMY :: ДЕРЖАВНІ ІНСТРУМЕНТИ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РИНКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
 
UA  RU  EN
         

Світ наукових досліджень. Випуск 29

Термін подання матеріалів

23 квітня 2024

До початку конференції залишилось днів 26



  Головна
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
Календар конференцій
Архів
  Наукові конференції
 
 Лінки
 Форум
Наукові конференції
Наукова спільнота - інтернет конференції
Світ наукових досліджень www.economy-confer.com.ua

 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше

 Наша кнопка
www.economy-confer.com.ua - Економічні наукові інтернет-конференції

 Лічильники
Українська рейтингова система

ДЕРЖАВНІ ІНСТРУМЕНТИ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РИНКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 
08.10.2010 16:00
Автор: Петрук Андрій Миколайович, здобувач кафедри Міжнародного бізнесу Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
[Податкова система. Бюджетна система. Державне регулювання економіки]

Ефективність державної політики у сфері управління інноваційними процесами визначає конкурентоспроможність національної економіки. У розвинених країнах до 90% приросту валового продукту забезпечується за рахунок впровадження нових технологій [1]. При цьому роль держави в даному процесі значно вагоміша, ніж при регулюванні звичайної економічної діяльності. Світовий досвід свідчить, що успішний перехід економіки на шлях інноваційного розвитку потребує посилення стимулюючої ролі держави в сфері інтелектуальної власності.
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) провела ряд досліджень, предметом яких стало узагальнення прогресивних форм і методів державного стимулювання розвитку ринку інтелектуальної власності в промислово розвинених країнах. Патентні відомства Австрії, Великобританії, Нідерландів, Франції, Німеччини, Швеції, Швейцарії, США та Японії надали матеріали, за якими було підготовлено доповідь “Урядова допомога і стимулювання винахідницької та інноваційної діяльності”[2]. В ній викладено основні форми фінансової допомоги й стимулювання урядами цих країн малих і середніх підприємств, а також окремих винахідників.
Перш за все, це пряме фінансування, яке досягає у Франції, США та інших країнах 50% від витрат на створення нової продукції і технологій. Так, уряд ФРН допомагає проводити дослідження дрібним і середнім фірмам у вигляді часткової оплати праці дослідницького персоналу — в середньому близько 40% відповідного фонду заробітної платні, а також через пряме фінансування близько 30-40% кошторисних затрат на розробки, які здійснюються за державними замовленнями.
Іншими формами є надання позичок, у тому числі без виплати відсотків (Швеція); дотації (практично в усіх перелічених країнах); створення фондів впровадження інновацій з урахуванням можливого ризику (Німеччина, Франція, Швейцарія, Нідерланди); безоплатні позички, що досягають 50% коштів на впровадження інновацій (Німеччина); зниження державного мита для індивідуальних винахідників (Австрія, Німеччина, США та ін.); відстрочення виплати мита або звільнення від нього, якщо винахід стосується економії енергії (Австрія) тощо.
У Франції, Великобританії, ФРН і Японії передбачається субсидування з державного бюджету цільових державних програм, які діють у ключових галузях економіки. До того ж у Франції і Японії, а також у Швеції, визнано доцільним створення таких державних структур, які б надавали винахідникові субсидії на всіх етапах інноваційного процесу, аж до збуту продукції на ринку.
Пряме заохочення спрямоване на активізацію довгострокових, ризикових досліджень у провідних галузях господарства і здійснюється у формі надання контрактів на виконання окремих науково-дослідних робіт, дотацій, кредитних пільг, різноманітних гарантій виконавцям. Найважливіша роль належить стимулюванню державних цільових програм.
Непряме стимулювання спрямоване на прискорення процесу широкого освоєння інновацій і, як правило, не пов’язане з державними цільовими програмами. Це – надання різних пільг, що покривають у середньому від 10% до 20% загальної суми витрат на науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи. Це, насамперед, амортизаційні пільги й податкові знижки на капіталовкладення в сферу створення інновацій, а також організаційні заходи з координації наукових досліджень.  Так, наприклад, відповідно до Закону США про податки, ставку податку на кредити, запитувані для фінансування досліджень і розробок, зменшено з 25% до 20% [3]. Крім того, ця форма стимулювання передбачає концентрацію кадрів і матеріального забезпечення для експериментальних і дослідних цілей, створення служб збору й обробки інформації тощо [4].
До непрямих форм матеріального стимулювання інноваційної діяльності також належать: пенсійні й страхові пільги; надання можливості придбати акції компанії; відстрочені премії, що виплачуються після того, як співробітник вийшов на пенсію; оплата членства в наукових товариствах; оплата проїзду на наукові конференції тощо.
У державному апараті є адміністративні та економічні важелі для стимулювання або зменшення того чи іншого виду діяльності. Не винятком є  і процес розвитку ринку інтелектуальної власності. Це механізми створення системи пільгового оподаткування, або зони податкових гаваней, заходи в сфері цільового фінансування досліджень, в розвитку яких зацікавлена держава за рахунок створення державних венчурних фондів, обмеження або стимулювання прямих іноземних інвестицій в інновації, створення преференцій для трансферу технологій вищого технологічного укладу до національних юридичних осіб тощо. Держава також може активно втрутитись у взаємовідносини між бізнесом і наукою, забезпечивши надходження пропозиції на ринок та пришвидшення процесу комерціалізації ІВ. Уряд може стати ініціатором та організатором переговорів між цими суб’єктами ринку прискорюючи процеси комерціалізації.


Список використаної літератури:
1. Федулова Л.  Стратегія управління інтелектуальною власністю в умовах інноваційної економіки // Персонал – 2006 – №11
2. http://library.if.ua/book/4/521.html
3. Прахов Б. Питання державного регулювання і участі держави в патентно-правових відносинах // Інтелектуальний капітал – 2004 – № 2. – С. 22-30
4. Андрощук Г. Зарубежный опыт стимулирования инновационной деятельности // Бизнес-информ. – 1996. – № 1. – С.19-21.


e-mail: andreypetruk@hotmail.com

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter




© 2010-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.economy-confer.com.ua обов’язкове!
Час: 0.184 сек. / Mysql: 1367 (0.144 сек.)