Обґрунтування актуальності проблеми. Після того, як Україна здобула незалежність 25 років тому, гостро постало питання законодавчого регулювання сфери агропромислового комплексу новоствореної держави. Актуальним й на сьогоднішній день залишається питання створення сприятливих умов для ефективної діяльності різноманітних організаційно-правових форм господарювання АПК, однією з найпоширеніших серед яких є фермерські господарства, адже саме вони з року в рік збільшують розміри землекористування та валового виробництва. Створення сприятливих законодавчих та податкових умов, а також забезпечення державної підтримки фермерських господарств могло б значно ширше розкрити їхні можливості як дрібних сільськогосподарських виробників.
Відродження аграрного підприємництва в Україні розпочалося з прийняттям Закону України „Про селянське (фермерське) господарство” від 20 грудня 1991 р. [4]. Цей закон встановив правові умови і порядок одержання земельних ділянок для створення фермерських господарств, започаткувавши юридичну можливість їх виникнення вже на перших етапах проведення радикальної земельної реформи [5].
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням проблем фермерства в Україні у різноманітних його аспектах займаються такі вчені: В. Галащук, С. Греков, М. Долинська, О. Єрмаков, М. Макаренко, Л. Мельник, В. Нечитай¬ло, Н. Оніщенко, О. Погрібний, Т. Проценко, С. Скрипник, В. Уркевич та інші.
Андрущенко О.С. та Кальченко С.В., фахівці Таврійського державного агротехнологічного університету стверджують, що специфіка розвитку вітчизняного фермерства та його проблеми обумовлені характером господарювання та загальними тенденціями в системі АПК України. Сімейна форма аграрного підприємництва не завжди дає можливість для конкурентоспроможного функціонування, тому частина фермерських господарств набуває рис приватного підприємства, активно використовуючи найману працю. В той же час активна домінуюча позиція агрокомпаній в цілій низці галузей створює небезпеку для подальшого розвитку фермерства як самостійної форми аграрного підприємництва. Поліпшити існуючу ситуацію на думку науковців має підготовка кваліфікованих кадрів для організації та веден¬ня господарської діяльності в аграрній сфері на засадах сімейного бізнесу [1].
На думку Жибака М.М. (ВП НУБІП України «Бережанський агротехнічний інститут) головними факторами, які істотно впливають на розвиток фермерства є забезпечення в необхідних розмірах земельними, трудовими, фінансовими та матеріально-технічними ресурсами. Для ефективної роботи фермерських господарств, перш за все, потрібна всебічна державна підтримка. Негайного вирішення потребують питання з кредитуванням на вигідних умовах фермерів для забезпечення їх необхідним для виробництва сільгосппродукції. Необхідна контрольованість цінової політики при реалізації сільськогосподарської продукції. Фермери, як дрібнотоварні виробники, не можуть бути гідними конкурентами крупнішим сільськогосподарським підприємствам. Вони можуть покращити результати і умови діяльності своїх господарств шляхом кооперування коштів і сил на добровільній основі [2].
Любар Р.П. у своїй науковій роботі приходить до висновку, що державна підтримка фермерських господарств на сучасному етапі є незначною, хоча в цілому спостерігається тенденція до збільшення підтримки фермерів державою, але вона не забезпечує істотного впливу на їх функціонування. На думку автора в Україні існують всі організаційно-економічні умови, які забезпечать ефективний розвиток фермерських господарств на перспективу. Їх розвиток має відбуватися за рахунок підвищення концентрації виробництва, шляхом оренди землі, збільшення поголів’я тварин, кооперування фермерів, застосування прогресивних технологій виробництва сільськогосподарської продукції [3].
Метою статті є аналіз основних перешкод у діяльності фермерських господарств України в законодавчому, технічному та податковому аспекті, а також пошук можливих перспективних напрямків розвитку вітчизняних фермерських господарств.
Виклад основного матеріалу дослідження. Україна завжди вважалася аграрною країною. У сільськогосподарському виробництві нашої держави зай¬нято 4,9 млн. чол. або 24,4% від загальної чисельності, що значно більше, ніж у розвинутих країнах світу. Масовим явищем в Україні стала праця на присадибних та содово-городніх ділянках, в якій беруть участь, за оцінками фахівців, понад 80% всіх сімей [6]. Проте провідну роль в аграрному секторі посідають фермерські господарства. Саме вони виробляють досить широкий асортимент продукції, як для власного вжитку, так і на експорт. Однак, вітчизняне законодавство, сучасна система оподаткування та ряд інших об’єктивних чинників не сприяють організаційно-економічному розвитку фермерських господарств. Хоча саме ці форми малого бізнесу (за умови грамотного підходу держави) є вигідними й перспективними не лише для фермерів-підприємців, а й для країни в цілому. Саме тому у даній статті ми зосередимося на особливостях діяльності фермерських господарств (ФГ), а також на перешкодах і перспективах їхнього розвитку.
Законодавчий аспект
Законодавчою базою створення, діяльності та припинення діяльності фермерських господарств є Конституція України, Земельний кодекс України, Закон України “Про фермерське господарство” та інші нормативно-правові акти України. Головна мета створення фермерських господарств в Україні – збільшення обсягів продовольчих фондів держави і підвищення добробуту сімей селян на основі їх участі в підприємницькій діяльності.
Згідно з чинним законодавством фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства [4].
Порядок створення фермерського господарства визначений у Законі України „Про фермерське господарство”. Право на створення фермерських господарств має кожний дієздатний громадян України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Професійний відбір громадян, які виявили бажання створити фермерське господарство, проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств. До складу такої комісії включаються представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, представники Асоціації фермерів та приватних землевласників і громадських організацій. Першочерговим правом на створення фермерського господарства користуються громадяни, які проживають в сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.
Сучасне законодавство поступово заганяє у все вужчі рамки наявні ФГ, а також тих, хто хоче їх створити. Ще до квітня 2016 року кожен громадянин України, що мав диплом аграрного вишу, проживав на селі та мав бажання створити ФГ, міг безоплатно отримати землю для реалізації цієї мети. Для цього варто було пройти нескладну процедуру, у результаті якої сільські ради приймали відповідні рішення про виділення земельних ділянок. Однак, у квітні 2016 року Верховна Рада України змінила правила гри. Тепер земельну ділянку можна отримати тільки в результаті відкритого аукціону. Це суттєво звужує права фермерів-початківців та одночасно дає «зелене світло» для монополістів. Таким чином, для того, щоб лише започаткувати власну справу потрібні неабиякі кошти для участі в аукціоні, не кажучи вже про подальший розвиток підприємницької діяльності та придбання спеціального устаткування й обладнання. Такі стартові умови ведення бізнесу (аукціон) суттєво позначаться на собівартості продукції у майбутньому, оскільки потребують від почату неабияких капіталовкладень. Тому для більшості пересічних громадян мрії про створення ФГ так і залишаться мріями.
Окрім того, ряд державних програм по підтримці фермерського бізнесу діє тільки на папері. Згідно чинного законодавства України новоствореним фермерським господарствам протягом трьох років має надаватися допомога за рахунок державного бюджету, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств. В ідеалі ці кошти мають спрямовуватися на меліорацію земель та придбання сільськогосподарської техніки. За рахунок місцевих бюджетів повинна надаватися допомога у будівництві об’єктів виробничого і невиробничого призначення, житла, проведенні заходів щодо землеустрою. Кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств майже не надаються на безповоротній основі й все рідше – на поворотній. Остання надається фермерам на конкурсних засадах для виробництва, переробки і збуту виробленої продукції. Безповоротна допомога раніше надавалася на відшкодування вартості проектів відведення земельних ділянок, відшкодування частини витрат, пов’язаних із сплатою відсотків за користування кредитами банків та часткову компенсацію витрат на придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво тваринницьких приміщень тощо [7]. Наразі дана практика відсутня. Враховуючи такі несприятливі умови, а також відсутність допомоги з боку держави, фермерські господарства зіштовхуються з іншою проблемою, - слабким технічним оснащенням.
Технічний аспект
Однією з найважливіших проблем розвитку фермерських господарств є його технічне забезпечення. Фермер самостійно має вирішити, скільки потрібно мати тракторів і яких марок; чи доцільно купувати комбайн і вантажний автомобіль; скільки потрібно мати інших сільськогосподарських машин, механізмів і обладнання; що є більш ефективним – купувати нову техніку чи ту, яка була в експлуатації. При недостатньому технічному забезпеченні фермерських господарств роботи виконуються несвоєчасно, тому зменшується обсяг виробництва продукції, а отже, і величина прибутку (доходу). За надмірного технічного забезпечення величина прибутку також буде знижуватися внаслідок високої собівартості продукції. У такому випадку фермерські господарства можуть брати технічні засоби в оренду, напрокат, користуватися послугами інших сільськогосподарських підприємств або машинно-технологічних станцій, створювати кооперативи для спільного використання техніки [8].
Враховуючи дороговизну сучасної техніки, пересічний фермер часто-густо не може собі дозволити придбати нову техніку, тому здебільшого купує ту, яка була у використанні, адже вона і коштує дешевше, і окупиться швидше. Технічний аспект є слабкою ланкою у фермерів, особливо у порівнянні з великими аграрними компаніями-моноплістами, які зосереджують у своїх руках сотні тисяч гектарів землі, а відтак – придбання нової техніки для них не є проблемою. Тому великі аграрні кампанії часто можуть дозволити собі не лише придбати техніку для, наприклад, посіву культур, а і для їх подальшої обробки, що є практично неможливим для середньо статистичного фермера, який продає свою продукцію здебільшого як сировину і не має технічної змоги її обробити, щоб потім продати дорожче.
На сьогоднішній день в Україні землі фактично сконцентровані в руках незначної кількості власників, знизилася ефективність використання угідь, впала рентабельність малих і середніх господарств. Надмірна концентрація землеволодінь обертається монополізацією аграрного ринку та зниженням ефективності землекористування, застосуванням екстенсивних технологій і застарілих форм організації праці, роблячи агросектор України неефективним, а зайнятість в ньому непрестижною [9].
Продуктивність ФГ низька, праця має здебільшого натуральний характер із важкими та неналежними умовами, проте малі обсяги виробництва роблять інвестиції у механізацію ФГ невигідними. Через низький рівень розвитку сільських територій, малі розміри земельних ділянок, відсутність фінансових активів, техніки, високі ціни на засоби виробництва (насіння, худобу, що закуповуються за роздрібними цінами), низьку якість інфраструктури та відсутність доступу до ринків збуту ФГ неспроможні отримувати належну додану вартість і забезпечувати позитивний цикл накопичення й інвестицій (або витрачають значну її частину на посередників).
Податковий аспект
Не сприятливою для розвитку малого бізнесу, зокрема у сфері фермерських господарств, є вітчизняна система оподаткування, яка включає не лише сплату єдиного внеску, а й податок на землю, податок від продажі сільськогосподарської продукції, окрім того до складу загального місячного/річного оподатковуваного доходу фермера включається, зокрема, дохід у вигляді дивідендів.
З року в рік Верховна Рада України вносить зміни у систему оподаткування, зокрема й фермерських господарств. Але податкові, так само, як й інші законодавчі зміни, вигідні лише компаніям-монополістам, представники яких в Парламенті і голосують за дані впровадження. У 2015 році було збільшено податки на малі підприємства, які працювали за спрощеною системою оподаткування, а для фермерських господарств збільшено майже вдвічі фіксований податок на землю та скасовані пільги на ПДВ.
За таких умов неможливо говорити про «виведення бізнесу з тіні», оскільки підприємець повинен окупити придбання техніки та інших засобів виробництва, оплатити податки й збори, покрити операційні та інші витрати. Враховуючи ці фактори, кожен фермер бажає скоротити витрати, тому працівники, які залучаються до виконання певних робіт на ФГ, часто-густо не оформлюються офіційно за усіма вимогами чинного законодавства. Замість того, щоб зменшити податковий тиск та збільшити допомогу новоствореним ФГ, держава знайшла інший вихід із ситуації – штраф близько 50 тис. грн. за офіційно неоформлених працівників, що не може не призводити як до тінізації праці загалом, так і у аграрному секторі зокрема.
Низька продуктивність сільських господарств обумовлена не лише недостатнім рівнем застосування агротехнологій, а й значною тінізацією етапів виробничо-збутового ланцюга: через заниження показників продуктивності третина торговельного обороту перебуває у тіні. Рівень тінізації вітчизняного аграрного сектора оцінюється у діапазоні 15-20 % (внесок до неофіційного ВВП за підсумками І-го кварталу 2012 р. близько 1,5 млрд грн.). Тінізація визначає і зайнятість сільського населення: у віковій групі 15-49 років рівень зайнятості селян у неформальному секторі в 3,5 рази, а в групі 50-70 років – у 5 разів перевищує відповідний показник для мешканців міст. Йдеться і про незареєстровані виробничі одиниці домогосподарств, і про фізичних та юридичних осіб, що працюють без укладання трудових договорів, і про неліцензовану діяльність у сфері заготівлі й продажу ягід, грибів, деревини, риби тощо [9].
Фермерські кооперативи як перспективи розвитку
Оскільки сьогодні більшість фермерських господарств України перебувають у скрутному фінансовому положенні й незадовільному технічному оснащенні, значна частина фермерів знаходить вихід із скрутного становища у створенні фермерських кооперативів. Їх розвиток має стати одним із пріоритетних у галузі АПК.
Фермерський кооператив – це добровільне об’єднання фермерів, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності. Основне призначення фермерських кооперативів – надання послуг його членам. Вони централізовано виконують такі функції:
• постачання засобів виробництва (мінеральних добрив, засобів захисту рослин, насіння, пального, кормів, запасних частин, сільськогосподарської техніки і обладнання тощо);
• переробка сільськогосподарської (м’яса, молока, птиці, зерна, цукрових буряків, овочів, фруктів) і несільськогосподарської продукції (глини, дерева та ін.);
• підготовка до реалізації та реалізація продукції (зберігання, пакування, рекламування, оптова і роздрібна реалізація, маркетингове обслуговування);
• фінансування і кредитування фермерських господарств;
• придбання і спільне використання складної і дорогої техніки;
• професійного, правового, фінансово-економічного консультування та інформаційного забезпечення.
Кооперативи надають послуги своїм членам по собівартості, розподіл їх постійних витрат на більші обсяги виробленої продукції значно здешевлює її собівартість. Крім того, кооперативи дають змогу фермерам отримувати прибуток не тільки від виробництва, а і з подальших стадій руху виробленої ними продукції (зберігання, переробка, транспортування, оптова та роздрібна торгівля). Кооперативні формування можуть створюватись як на місцевому, так і регіональному та національному рівнях. Але у цьому процесі держава має сприяти, а не перешкоджати розвитку фермерства й малого бізнесу в цілому [10].
Висновки
Оскільки діяльність вітчизняних ФГ регулюється законодавством України, а також нормативно-підзаконними актами, то саме їх і варто переглянути.
1. Перш за все, необхідно на законодавчому рівні обмежити кількість землі, яка зосереджується в руках однієї компанії-монополіста, а також в руках суміжних компаній. Представники Антимонопольного комітету України, Міністерства АПК, народні депутати України та аграрії мають сісти за круглий стіл й відпрацювати основні законодавчі аспекти, які сприятимуть детінізації економіки сільського господарства, створять рівні конкурентні умови на ринку, а також звузять коло необґрунтовано привілейованих суб’єктів господарювання.
2. Необхідно запровадити реальну, а не бутафорну державну допомогу ФГ, особливо новоствореним. Це має бути комплекс заходів для сприяння малого підприємництва на селі, чітко розроблена державна цільова програма підтримки ФГ (у тому числі сімейних селянських господарств), у якій передбачатиметься, наприклад, погашення відсоткової ставки по кредитах або допомога у придбанні першої техніки і т.д. Ці витрати мають щорічно передбачатися в Державному бюджеті України. На умовах державного співфінансування ФГ до участі у розвитку сільського господарства варто залучати й іноземних партнерів: інвесторів, донорські організації, а також відповідні фонди (ДФРР, ЄБРР і т.д.).
3. Оскільки сьогодні більшість фермерських господарств України перебувають у скрутному фінансовому положенні й незадовільному технічному оснащенні, значна частина фермерів знаходить вихід із скрутного становища у створенні фермерських кооперативів. Їх розвиток має стати одним із пріоритетних у галузі АПК.
4. Також безпосередній вплив на виробничий потенціал та економічну ефективність функціонування фермерських господарств мають: запровадження інноваційних технологічних проектів, які дозволяють перейти на адаптовані системи землеробства вирощування екологічно чистої продукції; збільшення обсягів кредитування закупівлі насіння, добрив, засобів захисту сільськогосподарськими виробниками тощо. Такі фермерські господарства зможуть забезпечити достатні обсяги виробництва сільськогосподарської продукції, знайти свою нішу і закріпитись на внутрішньому та зовнішньому ринках. Тому необхідно розробити заходи щодо розвитку фермерства, обґрунтувати основні напрями стабілізації виробництва і підвищення ефективності функціонування фермерських господарств, удосконалення фінансово-кредитної та податкової політики щодо цієї форми господарювання.
Список використаних джерел:
1. Андрущенко О.С. Теоретичні засади функціонування фермерських господарств/ О.С. Андрущенко// Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки) УДК 338.435. – 2014 р. – № 1(25) – Режим доступу: file:///C:/Users/Emachines/Downloads/znptdau_2014_1_5%20(2).pdf
2. Жибак М.М. Стан та шляхи удосконалення функціонування фермерських господарств регіону/ М.М. Жибак// УДК 331.522.4-058.243.4(477.8) – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/natural/Vkhdtusg/2012_127/04.pdf
3. Любар Р.П. Розвиток фермерських господарств та підвищення ефективності їх функціонування: автореф. дис. канд. екон. наук/ Любара Р.П.; Нац. Ун-т біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України. – К., 2009. – 25 с.
4. Закон України „Про селянське (фермерське) господарство” від 20.12.1991 р. // ВВР, 1992 р., № 14, ст. 186.
5. Фермерське господарство: правові засади створення, функціонування та припинення: [навч.-практ. посібн. / за ред. М. В. Шульги. М. В. Шульга, В. П. Душман, П. Ф. Кулинич, В. Ю. Юркевич]. — Х. : ТОВ „Одіссей”, 2004. – 464 с.
6. Стан ринку праці в сільській місцевості [Електронний ресурс] // Аграрний сектор України: інтернет-видання. – 2016. – Режим доступу: http://agroua.net/economics/documents/category-58/doc-8/
7. Погрібний О.О. Аграрне право України / О.О. Погрібний. К.: Істина, 2007. – 448 с.
8. Ільчук М.М., Організація і планування сільськогосподарського виробництва / Ільчук М.М., Зрібняк Л.Я., Мельник С.І.; за ред. М.М. Ільчук та Л.Я. Зрібняк. – Вінниця: Нова Книга, 2009 – 456 с.
9. Кочемировська О. [Електронний ресурс] // Регулювання зайнятості сільського населення в умовах реформування аграрного сектору України. Аналітична записка: Національний інститут стратегічних досліджень (відділ соціальної політики). – 2016. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1107/
10. Фермерські господарства. Розвиток фермерських господарств в Україні [Електронний ресурс] // Аграрний сектор України: інтернет-видання. – 2016. – Режим доступу: http://agroua.net/economics/documents/category-95/doc-94/
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter