Функціонування фінансової системи спрямоване на впровадження основних завдань, що стоять перед людством. Цим завданням підпорядковуються й організація фінансових відносин у державах, процеси руху та розміщення фінансових ресурсів і ціноутворення на них, пропорції між їх централізацією та децентралізацією, порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, спрямованість витрат окремих суб’єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, характер взаємовідносин між ними, пропорції між індивідуальним і суспільним споживанням. На даному етапі розвитку вітчизняної економіки необхідним є створення гнучкої системи, яка б сприяла виникненню стимулів до забезпечення відповідального управління фінансовими ресурсами держави і проведенню фінансової політики, спрямованої на реалізацію стійкого економічного зростання. При цьому можлива практично необмежена кількість варіантів організації фінансових відносин та фінансової діяльності країни, з яких доцільно обрати такий, що якнайбільше підходить країні у даний період її розвитку. Вибір цих варіантів становить основу фінансової політики, яку здійснює держава [1].
Фінансова політика має бути підпорядкована єдиній меті – спрямування підвищення добробуту населення, але при цьому вона має сприяти зростанню ефективності національного виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці. Тому, першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення. Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику – це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо[2].
З огляду на це, фінансова політика коригується відповідно до потреб суспільства. Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування фінансових відносин у суспільстві та здійснення поточної фінансової діяльності. Базовим елементом є регламентування фінансових відносин, яке може здійснюватися державою у законодавчій та адміністративній формах. Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова діяльність – її тактику. Дослідження формування та реалізації фінансової політики в Україні свідчить про її багатоплановість. На сьогоднішній день фінансова політика України має переважно тактичний характер, підпорядковується поточним завданням, виконує функції перерозподілу та стабілізації, неповною мірою відповідає стратегічним орієнтирам соціально-економічного розвитку. З огляду на це, основним завданням має стати впровадження ефективних механізмів, активізація регуляторної функції фінансової політики, формування стратегічного характеру цілеспрямованих рішень з метою забезпечення у системі державного регулювання єдності.
Практикою підтверджено, що фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політика в цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади й управління в процесі реалізації функцій держави та забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об’єктивного, так і суб’єктивного факторів впливу на її формування [3]. Головними проблемами фінансової політики є проблеми забезпечення динаміки зростання, конкурентоспроможності економіки України. На сучасному етапі розвитку українського суспільства, в умовах все ще високого рівня корупції, великого значення набуває вирішення проблеми підвищення ефективності прозорості, простоти та грунтовності державних (публічних) фінансів.
Таким чином, послідовне проведення фінансової політики, спрямованої на забезпечення довгострокової збалансованості та стійкості бюджетної системи, формуватиме сприятливі умови для підтримання фінансової та макроекономічної стабільності держави в цілому. Адже фінансова система кожної держави повинна мати потенціал автономності. Водночас Україні необхідно віднайти свої межі стабільної суверенності та використовувати міжнародну взаємозалежність. Для цього така система повинна бути здатною запропонувати повний та ефективний набір розрахункових та інвестиційних інструментів агентам фінансового ринку для того, щоб в умовах кризи кошти не виводилися за межі держави.
Список використаних джерел
1. Економічна теорія: Політекономія : Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К. : Знання-Прес, 2016. – 615 с.
2. Симоненко В. 25 шагов навстречу самоликвидации / В. Симоненко // Еженедельник «2000». – 2016 (26.02 – 2.03). – № 8 (761). – С. 1.
3. Керанчук, Т. Л. Стратегічне планування як передумова ефективності функціонування підприємств в сфері готельного та ресторанного бізнесу / Т. Л. Керанчук // Проблеми економіки підприємств в сучасних умовах : матеріали Х-ї (Ювілейної) Міжнарод. наук.-практ. конф., присвяченої 130-річчю НУХТ, Київ, 23-24 травня 2014 р. : тези доп. – К. : НУХТ, 2014. – С. 18-20.
____________________
Науковий керівник: Татарин Наталя Богданівна, доцент, Львівський національний університет ім. І. Франка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter