У зв'язку з кризою падіння комерційних банків стало важливим уроком для українців, які тримали в них свої заощадження. Найтяжче ці уроки далися вкладникам банків, які перебувають у стані ліквідації, а також банків, у яких наявна тимчасова адміністрація, та рекапіталізованих державою проблемних банків [1].
В умовах, що склалися, вкрай важливо розуміти, що світова фінансова криза дала шанс Україні усвідомити недосконалість наявної методологічної бази аудиту, контролю та оцінювання кредитоспроможності позичальників комерційних банків, виявила необхідність розробки нових адаптивних методик оцінювання кредитоспроможності та методик оцінювання ймовірності дефолту.
На відміну від держав світу, що функціонують в умовах ринкової економіки вже тривалий час, в Україні становлення аудиту, як системи незалежного контролю, на сьогодні ще перебуває на стадії розвитку та характеризується певними недоліками, помилками та суперечностями.
Про недостатню дієвість контролю за діяльністю комерційних банків в Україні свідчить той факт, що щоденні нормативи ліквідності і достатності капіталу порушують багато банківських установ. Не виправдовує себе повною мірою, за оцінкою Національного банку України, і річний аудит бухгалтерської (фінансової) звітності комерційних банків, у зв'язку з чим вносяться пропозиції про введення обов'язкових піврічних і квартальних аудиторських перевірок. Крім того, в Україні, незважаючи на розробку й затвердження Аудиторською палатою цілого ряду аудиторських стандартів, досі відсутня необхідна для комплексної регламентації проведення аудиторських перевірок, повноцінна нормативна база [1].
Найпоширенішим недоліком у діяльності банків за оцінюванням кредитоспроможності є відсутність достатньої інформації про фінансовий стан позичальників і часто невміння виявити помилкову інформацію про них [2].
У зв'язку з цим вкрай важливими для української банківської системи є аудит та розробка адаптованих методик оцінювання кредитоспроможності та ймовірності дефолту позичальників, розрахунку мінімальних вимог до розміру резервованого капіталу з використанням сучасних міжнародних підходів.
Таким чином, для ефективного проведення змін з метою підвищення ролі контролю та аудиту банківського сектора необхідне поєднання сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов, які б разом створили певне позитивне середовище для функціонування й успішної діяльності банків України.
Розглянувши проблеми банківського сектора України та можливі шляхи їх вирішення, треба зазначити, що банківський сектор України розвинутий ще дуже слабко, причиною чого є як недосконалість наявної бази аудиту та контролю як банківських установ, так і підприємств-позичальників, дії органів державної влади щодо контролю банківських установ, так і загальноекономічні проблеми. Проте проблеми, які стоять перед українськими банками, не є неподоланними. Вони потребують лише формалізації і цілеспрямованої роботи як органів державної влади щодо контролю, так і самих комерційних банків [1].
Зокрема, поза увагою банківських працівників в Україні залишається аналіз видів і ринків діяльності позичальників, їх фінансового стану. А якщо фінансовий стан і аналізується, то предметом такого аналізу у більшості випадків є лише балансова звітність клієнтів, що саме по собі не дає змоги скласти уявлення про дійсний стан того чи іншого господарюючого суб'єкта, тому не можна обмежуватися лише нехай навіть дуже ретельним аналізом балансової звітності можливих позичальників. Слід аналізувати кредитну історію позичальника, контролювати операційну діяльність (рух грошових потоків) клієнта, що дасть можливість визначити його реальний фінансовий стан на будь-який момент часу [3].
Таким чином, аудит банківської діяльності повинен мати комплексний характер; бути кількісним і якісним; будуватися, виходячи з необхідності з'ясування всіх зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на той чи інший результативний показник; поєднувати в процесі його проведення принципи оперативності та безперервності; відображати динаміку змін за всіма складовими господарсько-фінансової діяльності комерційного банку; давати змогу порівнювати результативність діяльності цього банку з показниками роботи інших комерційних банків; базуватися на сучасних інформаційному, методичному, технічному і програмному забезпеченні й формах організації аналітичної роботи в банку; узагальнювати отримані результати; бути спрямованим на прийняття зважених управлінських рішень.
Отже, роль аудиту у підвищенні вітчизняної банківської діяльності важко переоцінити, оскільки лише створивши ефективну систему аудиту функціонування конкретного комерційного банку, можна гарантувати його фінансову стабільність та підвищити рівень безпеки. При цьому, неодмінними об'єктами постійного незалежного контролю мають бути: достатність капіталу, ліквідність балансу, рентабельність банківської діяльності в цілому й окремих операцій і послуг, недопущення списання активів за рахунок пасивів, з'ясування випадків втрати кредитів, що надаються комерційними банками, правильність формування необхідних резервів, співвідношення плати за банківські активи та пасиви, профілактика різноманітних можливих правопорушень.
Список використаної літератури:
1. Очеретько Л. М., Касьян М. І. Проблеми аудиту в банківських установах у період кризи та шляхи їх подолання // Держава та регіони. – 2010. – №4. – С. 148-151.
2. Грудзевич У. Проблеми розвитку комерційних банків на регіональному рівні / У. Грудзевич // Регіональна економіка. – 2008. – №2. – С. 59-66.
3. Смовженко Т. Проблеми вдосконалення діяльності комерційних банків в економіці України / Т. Смовженко, Л. Хміль // Регіональна економіка. – 2001. – №1. – С.163-169.
e-mail: irazaruk@mail.ru |
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter