|
|
|
ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ПІДПРИЄМСТВА
| |
| 25.01.2012 13:21 |
|
Автор: Славін Володимир Сергійович, аспірант кафедри економіки підприємства Кам’янець-Подільського державного аграрно-технічного університету
|
|
[Секція 2. Менеджмент. Маркетинг;] |
Нестача інвестиційних ресурсів, яких потребують сільськогосподарські підприємства, визначає пріоритет реальних (капіталоутворюючих інвестицій). Портфельні інвестиції є епізодичними та в основному пов'язані з управлінням ліквідністю. Венчурні інвестиції й ануїтети для аграрних підприємств у даний час не характерні.
Класифікація інвестицій за об’єктами вкладень представлена так:
- інвестиції у майно (матеріальні інвестиції), тобто інвестиції, що прямо беруть участь у виробничому процесі. До них відносяться інвестиції в устаткування, будинки, запаси матеріалів і т.п. [2, с.75];
- нематеріальні інвестиції – інвестиції в підготовку кадрів, дослідження і розробки, рекламу, отримання ліцензій і ін.;
- фінансові інвестиції – вкладення у цінні папери і похідні фінансові інструменти.
Хоча здійснення в АПК фінансових інвестицій значною мірою стримується дефіцитом інвестиційних ресурсів, на думку автора, їхнє значення для підприємств галузі у перспективі буде зростати.
У залежності від тривалості періоду інвестиції можна розділити на: короткострокові інвестиції (звичайно терміном менше 1 року); середньострокові інвестиції (від 1 до 3 років у різних трактуваннях); довгострокові інвестиції (терміном більш від 3-10 років).
Інвестиції в АПК переважно мають середній строк окупності 3-7 років, тобто відносяться до категорії довгострокових. Крім того, вкладення коштів у виробництво сільськогосподарських продуктів найчастіше носить стратегічний характер і практично ніколи не має своєю метою одержання прибутку від швидкого перепродажу.
Поділ інвестицій з погляду джерел і схем їх фінансування досить різноманітний. У найбільш загальному виді ми виділяємо державні, приватні та іноземні інвестиції.
Державні інвестиції є частиною національного доходу у вигляді коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, вкладених у розвиток економіки. Інвестиції з коштів державного, регіональних і місцевих бюджетів називають бюджетними, тоді як інвестиції з інших джерел (позабюджетних фондів) – позабюджетними.
Приватні інвестиції – це недержавні вкладення коштів, що належать юридичним і фізичним особам [4, с.10].
Іноземними називають інвестиції, що здійснюються закордонними державами, юридичними і фізичними особами, а також міжнародними фондами і транснаціональними корпораціями. Більш конкретизоване трактування іноземних інвестицій дається у Законі України “Про режим іноземного інвестування“ [3, с.65].
За територіальної ознакою вважаємо за потрібне виділити закордонні, загальнодержавні та місцеві інвестиції.
За об’єктами інвестування вкладення розподіляються на матеріальні, нематеріальні та фінансові.
Одним із важливих моментів оновленої класифікації ми вважаємо виділення виду інвестицій за ознаками ризикованості проекту.
Виділяють такі джерела фінансування, як [1, с.65]:
1. Акціонерний капітал, який отримують або за рахунок нерозподіленого прибутку, або за допомогою емісії акцій;
2. Позиковий капітал. Розмаїтість використовуваних видів боргових зобов'язань практично нескінчена. Вони розділяються на категорії по термінах, умовах погашення, ієрархії, надійності, ризикованості, характеру процентних ставок (фіксовані, плаваючі), порядку випуску (публічні або часткове розміщення) і валюті, у якій виражаються боргові зобов'язання;
3. Привілейовані акції (передбачають виплату фіксованих дивідендів, здійснювану за рішенням керівництва компанії). Привілейовані акції є частиною акціонерного капіталу компанії, але вони відіграють особливу роль;
4. Похідні фінансові інструменти, до яких відносяться опціони, варанти, конвертовані облігації, ф'ючерсні і форвардні контракти і свопи;
5. Власні кошти (сума чистого прибутку і амортизації за винятком дивідендів акціонерам);
6. Кредиторська заборгованість.
Класифікацію інвестицій доцільно представити у такий спосіб:
інвестиції, що фінансуються за рахунок внутрішніх джерел: (чистого прибутку; амортизаційних відрахувань);
інвестиції, що фінансуються за рахунок зовнішніх джерел: (випуску цінних паперів і інших фінансових інструментів: звичайних і привілейованих акцій; облігацій; похідних фінансових інструментів; банківських кредитів; позик не кредитних організацій; лізингу; кредитів і асигнувань державного, регіональних і місцевих бюджетів і позабюджетних фондів; засобів іноземних (у т. ч. міжнародних) інвесторів у різних формах);
інвестиції, що фінансуються на принципах пайової участі;
інвестиції, що фінансуються з використанням змішаних форм інвестування.
Слід зазначити, що всі приведені джерела фінансування інвестицій є об’єднаними, загальними і не охоплюють усього їхнього різноманіття, що може бути потенційно нескінченним. Крім того, класифікація інвестицій з погляду джерел фінансування у значній мірі перекликається з класифікацією по видах фінансових інвестицій, що є закономірним відображенням двох сторін інвестиційного процесу (залучення і здійснення інвестицій).
У сучасних умовах пріоритетними для сільськогосподарських підприємств є реінвестиції матеріального характеру, спрямовані на модернізацію і збільшення виробничих потужностей.
Фінансові інвестиції поки не виступають як самостійний напрямок вкладень сільськогосподарських підприємств і відбуваються переважно для оптимізації управління грошовими потоками. Разом із тим їх значення неухильно зростає. Важливим завданням залишається збільшення термінів інвестування. Фінансування капиталоутворюючих інвестицій за рахунок короткострокових ресурсів робить вкрай негативний вплив на ліквідність підприємства і помітно знижує його стійкість.
Істотний вплив на стан інвестиційної активності продовжують робити високі політичні й економічні ризики. Як наслідок, багато підприємств не мають можливості скористатися традиційними джерелами фінансування капітальних вкладень (банківським кредитом, позичками на ринках капіталів тощо). Крім того, обмеженим залишається фінансування, що здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів.
У таких умовах для сільськогосподарських підприємств оптимальною з погляду ефективності є реалізація таких схем фінансування, які передбачають розподіл ризиків між учасниками інвестиційного процесу, а також застосування механізмів захисту від цих ризиків. Крім того, такі схеми повинні максимально враховувати перелічені особливості інвестиційних потреб підприємств.
Список використаної літератури:
1. Брейли Р. Принципы корпоративных финансов / Р. Брейли, С. Майерс; пер. с англ. – М.: Олимп-Бизнес, 1997. – 1120с.
2. Лимитовский М.А. Основы оценки инвестиционных и финансовых решений / М.А. Лимитовский. – М.: ДеКа, 1998. – 232 с.
3. Роїна О.М. Інвестиційна діяльність в Україні. Нормативні документи / О.М.Роїна. – К.: КНТ, 2007. – 196 с.
4. Юрчишин В. Нові інвестиційні виклики для України / В. Юрчишин // Финансовые риски. – 2009. – №2. – С. 9-14.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter